Розділ XIV
— Але ж і не мільйони миль від Стопи божої до тих очей, — промовив Генрі, коли всі троє спинилися близько підніжжя крутої скелі. — Якби вони були далі, ми б їх не побачили за цією скелею. Та на неї не видерешся, а обходити її, мабуть, було б дуже довго, тож давайте спершу пошукаємо тут.
— Чи не могла послати те світло людина за допомогою дзеркал? — спитала Леонсія.
— Скоріше то просто якесь природне явище, — відповів Френк. — Після співучих пісків я ладен усе пояснювати природними явищами.
Леонсія, випадково перебігши очима вздовж скелі, раптом ніби остовпіла.
— Дивіться! — вигукнула вона.
Генрі й Френк також підвели очі й завмерли на місці. Те, що вони побачили, були не виблиски світла, а яскраве біле сяйво, таке сліпуче, як сонце. Юнаки почали пробиратися до підніжжя скелі. Скрізь вони бачили незайману гущавину і зробили з цього висновок, що тут уже багато років не ступала людська нога. Добре засапавшись, вони нарешті продерлись на таке місце, де недавній зсув знищив усю рослинність.
Леонсія заплескала в долоні. Їй не треба було нічого пояснювати. Футів на тридцять вище в скелі виблискувало двоє велетенських очей. Кожне з них мало цілий сажень у прогоні, а дно їхнє було обкладено чимсь білим, що відбивало сонячне світло.
— Очі Чіа! — вигукнула вона.
Генрі почухав голову, щось пригадуючи.
— Я майже певний, що можу сказати вам, з чого воно складається, — промовив він. — Я сам такого ще зроду не бачив, але чув про нього від старих людей. Це предавні витівки майя. Ставлю свою частку скарбу, Френку, проти продірявленого десятицентовика, що я вгадав, чому вони відбивають світло.
— Згода! — скрикнув Френк. — Дурний був би той, хто б не прийняв таких умов, нехай би йшлося навіть про перевірку таблиці множення. Можливість одержати мільйони порівняно з безперечною втратою негодящої монети! Я б зайшов у заклад, що двічі по два буде п’ять, сподіваючись, що якимсь чудом спроможуся довести це. Ну, кажи! Що ж воно таке? Гроші на столі.
— Черепашки, — посміхнувся Генрі, — черепашки, або, точніше, перлівниці. Це перламутрові скойки, викладені мозаїкою так, щоб постала рівна поверхня, яка відбиває світло. Тепер ти маєш довести, що я помиляюся. Лізь угору й подивись.
Під очима на скелі стирчав трикутний прискалок футів двадцять заввишки. Горішній його край на ярд не досягав лінії між очима. Нерівна поверхня скелі й котяча спритність Френка допомогли йому видряпатися до краю прискалка. Лізти далі самим прискалком було вже легше. Проте впасти з висоти у двадцять п’ять футів і поламати руку або ногу в такій відлюдній місцевості здавалося не дуже принадним, і Леонсія, несамохіть викликавши ревнощі у Генрі, гукнула вгору:
— Обережно, Френку!
Стоячи на вершині трикутника, він заглянув і в одне, і в друге око, а далі, витягши з кишені мисливського ножа, покопирсався ним у правому оці.
— Старий добродій знепритомнів би, якби був тут і бачив таке блюзнірство, — зауважив Генрі.
— Дірявий десятицентовик — твій! — крикнув униз Френк, кидаючи рівночасно в простягнену долоню Генрі щойно відколупаний шматок.
То виявився плаский уламок перламутру, яким було викладене око.
— Де дим, там мусить бути й вогонь, — мовив Генрі, — не з доброго ж дива вибрали майя цю забуту Богом глушину і зробили в цій скелі очі Чіа.
— Виходить, ми помилилися, залишивши позаду старого добродія з його священними вузликами, — сказав Френк. — Вони все пояснили б нам і порадили, що робити далі.
— Але де є очі, там мусить бути й ніс, — докинула Леонсія.
— Та ось-бо він! — скрикнув Френк. — Боже милий! Я ж оце по ньому ліз. Ми стоїмо занадто близько від скелі, щоб уявити собі її загальний вигляд. За яких сто ярдів вона скидалася б на велетенське обличчя.
Леонсія ступила наперед і поворушила ногою валяву з гнилого листя та гілля, занесену сюди, очевидно, тропічними вітрами.
— Тоді й рот повинен бути там, де йому й місце, — сказала вона.
Френк і Генрі хутко розкидали сміття й побачили отвір, проте він був надто малий, щоб крізь нього могла пролізти людина. Очевидно, зсув частково закрив прохід. Відтягши набік кілька уламків скелі, Френк поширив отвір настільки, що зміг усунути туди голову й плечі. Він запалив сірника й почав роззиратись навкруги.