— Припустімо, що так, — не міг не всміхнутись Френк, — але звідки ж тоді ці оповідання? Якщо ніхто ніколи не повертався звідси, як тоді трапилось, що всі поза цією долиною знають про неї?
— Цього я вже не можу сказати, — погодилась Леонсія. — Я переказую вам тільки те, що чула. До того ж я й сама не йняла цьому віри. Та це місце, яке ми бачимо, відповідає описові тієї таємничої долини.
— Ніхто ніколи не повертався звідси, — врочисто виголосив Торес.
— Тоді звідки ви знаєте, що сюди хтось заходив? — стояв на своєму Френк.
— Тут живуть Загублені Душі, — відповів Торес. — Ми через це й не бачили їх, що вони звідси ніколи не виходять. Запевняю вас, містере Моргане, що я не дурний. Я здобув освіту. Я вчився в Європі й провадив великі справи у вашому Нью-Йорку. Я вивчав природознавство й філософію, а проте я певний, що це та сама долина, з якої, попавши туди, не повертаються.
— Нехай і так. Але ж ми туди ще не попали. Еге ж? — нетерпляче відказав Френк. — І нам не конче туди йти, правда? — він обережно підповз на край виступу, щоб краще придивитись до чогось віддалік. — Якщо це не дах, укритий травою…
Ту мить ґрунт під його руками запався, і всі вони покотилися вниз крутим схилом, а за ними ціла лавина каміння й дерну.
Чоловіки перші підвелися біля густих заростів. Але не встигли ще вони підійти до Леонсії, як та й собі підвелася з землі й зустріла їх веселою усмішкою.
— Нам, як ви казали, не конче сюди йти, — пожартувала вона з Френка. — Тепер ви вірите?
Френка тим часом зацікавило інше. Простягши руку, він схопив дуже звичайну річ, що слідом за ними котилася схилом гори. Це був шолом, якого Торес привласнив у кімнаті мумій. Френк віддав його Торесові.
— Викиньте його зовсім, — порадила Леонсія.
— Це мій єдиний захист від сонця, — відповів Торес. Покрутивши шолом у руках, він увесь аж засяяв, коли побачив усередині напис; він показав його своїм супутникам і прочитав уголос: «Да Васко».
— Я чула про нього, — заявила Леонсія.
— Авжеж, мусили чути, — ствердив Торес. — Да Васко мій предок. Моя мати — уроджена да Васко. Він приїхав до іспанських колоній разом із Кортесом…
— І зняв бунт, — додала Леонсія. — Я добре пам’ятаю що мені розповідали про це батько й дядько Альфаро. З дванадцятьма товаришами він подався шукати скарби майя. Вони взяли собі на допомогу прибережних карібів, з сотню чоловіків і стільки ж жінок. А Кортес послав за ними переслідувачів на чолі з якимось Мендосою. Його рапорт, що, як казав мені дядько Альфаро, зберігся в архівах, зазначає, ніби бунтівників загнано в долину Загублених Душ, де їм лишалося тільки сконати жалюгідною смертю.
— І цей да Васко, очевидно, хотів утекти звідти тим шляхом, яким прийшли ми, — закінчив Торес. — Але його впіймали майя і зробили з нього мумію.
З цими словами він надів на голову старовинний шолом і сказав:
— Дарма що тепер вечір, і сонце низько, а пече воно мені голову, наче залізом.
— А мене, наче залізом, припікає голод, — признався Френк. — Цікаво, чи в цій долині живе хто-небудь?
— У рапорті Мендоси зазначено, що да Васко зі своїм загоном мав загинути «жалюгідною смертю», — відповів Торес, — і я знаю, що відтоді їх ніхто не бачив.
— Здавалося б, що в такому місці мала б бути якась їжа, — почав був Френк, та спинився, побачивши, що Леонсія рве з куща ягоди.
— Слухайте, киньте це, Леонсіє! У нас доволі мороки й без того, щоб мати ще на руках отруєну красуню.
— Та ці ягоди не отруйні, — спокійно відповіла Леонсія, не кидаючи їсти. — Ви ж бачите, що їх і птахи дзьобають.
— Тоді і я приєднуюсь до вас, — втішився Френк, напихаючи собі повний рот солодких ягід. — І якби я впіймав цих птахів, то й їх з’їв би разом з ягодами.
Коли вони вгамували пекучий голод, сонце над обрієм стояло вже так низько, що Торес зняв шолом да Васка.
— Доведеться нам і переночувати тут, — сказав він. — Я лишив свої черевики в кімнаті мумій, а чоботи да Васка загубив, пливши. Ноги в мене зовсім подряпані, але тут багато трави, з якої можна сплести сандалі.
Поки Торес робив собі сандалі, Френк розклав багаття й понаносив гілля, бо хоч вони були недалеко від тропіків, на такій високості вночі дуже холодно. Він ще не скінчив збирати паливо, як Леонсія звилася клубочком і, поклавши голову на руки, міцно заснула. Тоді Френк дбайливо підсунув сухого листя й моху під той бік її, що був далі від вогню.
Розділ XVII
Світанок у долині Загублених Душ і Великий Дім посеред селища племені Загублених Душ. Дім із непаленої цегли, має вісімдесят футів завдовжки, сорок завширшки, тридцять заввишки, і вкритий соломою.