Жрець Сонця, тремтячи з гніву, спробував протестувати, але Цариця спинила його:
— Годі! Ти керуєш тут тільки завдяки моїй підтримці. Якби я звеліла народові… та ти й сам добре знаєш. Адже помирати не дуже приємно. Ну, хто з вас ладен побратись зі мною? — удалась вона до трьох чоловіків.
Всі ніяково дивились один на одного й ніхто не відповів.
— Я ж бо жінка, — піддражнила їх Цариця. — Невже ніхто мене не вподобав? Хіба я не молода? Або не така гарна, як інші жінки? Чи то у вас такий поганий смак, що ніхто не хоче пригорнути мене й поцілувати в губи так, як Френк поцілував мені руку? Будь ти за суддю, — повернулась вона до Леонсії. — Ти жінка, яку любить багато чоловіків. Невже я не така, як і ти, і мене не можна кохати?
— Ти завжди будеш ласкавіша до чоловіків, ніж до жінок, — відповіла Леонсія, і її слова, загадкові для трьох чоловіків, зрозуміла тільки Цариця. — Як на жінку, ти надзвичайно вродлива й приваблива. І знайдеться багато чоловіків, що будуть раді обняти тебе. Але я мушу застерегти тебе, що на світі є різні чоловіки.
Вислухавши Леонсію та обміркувавши її слова, Цариця зненацька звернулася до жерця:
— Ти все чув? Сьогодні один із них мусить повінчатися зі мною. Інакше ти принесеш у жертву Сонцю всіх трьох і жінку, що, здається, вважає себе за вищу від мене. Одному з цих чоловіків, — повела вона далі, звертаючись ніби до жерця, а насправді до бранців, — ще до народження призначено одружитися зі мною. Отже, жрече, одведи полонених у якесь приміщення, й нехай вони самі вирішать, хто з них стане мені за чоловіка.
— Якщо це ще хтозна-коли вирішено, — спалахнула Леонсія, — то навіщо вирішувати їм самим? Навіщо ризикувати? Ти знаєш свого судженого. Скажи його ім’я, Царице, скажи відразу ж!
— Я вже сказала, як його вибиратимуть, — відповіла Цариця, кинула в чашу порошку й мигцем глянула в неї. — А тепер ідіть, і нехай станеться неминуче.
Бранці лагодились уже виходити з кімнати, коли Цариця знову озвалася до них:
— Стривайте! Ходи сюди, Френку! Я побачила те, що стосується тебе. Подивись-но у Свічадо Світу разом зі мною!
Френк вернувся й глянув у незвичайну металеву рідину. Він побачив себе в бібліотеці свого нью-йоркського дому поруч із Царицею Мрій, і він обіймав її за стан. Далі він уздрів, що Царицю зацікавив телеграфний апарат, а бажаючи пояснити їй будову апарата, він глянув на телеграфну стрічку й прочитав таке, що примусило його зараз же підскочити до телефону. Саме тоді, як він викликав маклера, картина затьмарилась і щезла.
— Що таке ви там бачили? — спитала Леонсія, коли вони вже вийшли з кімнати.
І Френк збрехав. Він не сказав, що бачив Царицю Мрій у своїй нью-йоркській бібліотеці. Натомість він відповів:
— То була телеграфна стрічка, де повідомлялось про паніку на біржі Уолл-стріт. — «Але як вона може знати, що в мене є справи на Уолл-стріт й що мене цікавить біржа?
Розділ XIX
— Котромусь усе-таки доведеться одружитися з цією навіженою, — сказала Леонсія, тільки-но всі посідали на матах у кімнаті, куди їх відвели з наказу жерця. — І цим героїчним вчинком врятувати нас і себе від смерті. Ось коли, сеньйоре Торесе, вам випадає добра нагода й самому визволитись, і нам допомогти.
— Бр-р… — здригнувся Торес. — Не взяв би я шлюбу з нею й за мільйон доларів. Занадто вона розумна. Я не боягуз, але перед нею і я торопію й увесь обливаюся потом з ляку. Хіба що мільйонів за десять міг би я подолати свій страх. Генрі й Френк сміливіші від мене. Нехай один з них і побереться з нею.
— Та я ж заручений з Леонсією, — поспішив зауважити Генрі. — Як же я можу одружитися з Царицею?
Усі позирнули на Френка, та Леонсія поспішила озватися перша:
— Це несправедливо. Оскільки ніхто з вас не хоче з нею одружуватись, лишається розв’язати питання жеребком. — Кажучи так, вона витягла з мати під собою три соломинки й розломила одну з них. — Кому припаде коротша, той мусить віддати себе в жертву. Тягніть перший, сеньйоре Торесе!