— І перший, хто витягне коротку, піде до вінця, — засміявся Генрі.
Торес перехрестився й, тремтячи всім тілом, потягнув. Соломинка виразно була довга, і він з радощів аж затанцював, приспівуючи:
Далі потягнув Френк, і теж витяг довгу соломинку. Отже, Генрі не мав ніякого вибору. В Леонсії лишалася злощасна соломинка. Він глянув на дівчину, і на його обличчі відбилася страшна трагедія. Дівчину від того пройняв жаль, і Френк, зрозумівши її почування, раптом наважився. То була єдина рада. Всі непорозуміння швидко й легко розв’язувалися. Він дуже кохав Леонсію, але нізащо не хотів зрадити Генрі. Френк не вагався. Він весело поплескав Генрі по плечі і сказав:
— Ось перед вами стоїть вільний парубок, що не лякається шлюбу. Я одружуся з нею.
Генрі зітхнув так, наче врятувався від неминучої смерті. Він кинувся до Френка, і вони стисли один одному руки і глянули один одному в очі так, як можуть дивитися тільки чесні, порядні чоловіки. Ніхто з них не помітив розпачу, що проступив на Леонсіїному обличчі від такого несподіваного кінця. Цариця Мрій мала рацію. Леонсія, як жінка, робила не по правді, кохаючи водночас двох юнаків і віднімаючи від Цариці її частку щастя.
Дівчинка з Великого Дому, що разом зі служницями принесла бранцям сніданок, поклала край дальшим суперечкам, які могли ще постати. Торесове око відразу помітило разок самоцвітів на шиї в дівчинки. То були рубіни, до того ж незвичайно гарні.
— Мені подарувала їх Цариця Мрій, — сказало дівча, раде, що чужинцям сподобалась її нова цяцька.
— А в неї ще є такі камінці? — спитав Торес.
— Авжеж, — була відповідь, — вона тільки-но показувала мені повну скриню самоцвітів. Там їх багато, різних і куди більших. Тільки вони не в разках, а лежать натрусом, наче зерно.
Поки інші їли та розмовляли, Торес нервово палив цигарку. Потім він устав і заявив, що не хоче їсти і що йому нездужається.
— Ось що, — сказав він далі, — я знаю іспанську мову краще, ніж обидва Моргани. До того ж я певний, що краще знаю вдачу іспанських жінок. Отож аби довести своє прихильне ставлення до вас, я зараз же піду до Цариці й спробую переконати її відмовитись від заміжжя.
Юнак із списом заступив дорогу Торесові й пішов доповісти Цариці, а повернувшись, запросив його в кімнату. Цариця сиділа, спершись на подушки, і приязно кивнула Торесові, щоб він підійшов ближче.
— Ти нічого не їв? — співчутливо спитала вона і, довідавшись, що в нього немає апетиту, додала: — Тоді ти, може, хочеш пити?
Очі Торесові блиснули. Після тривог останніх днів і перед новою авантюрою, в якій він будь-що прагнув успіху, йому страшенно захотілось випити. Цариця плеснула в долоні й дала відповідний наказ служникові, що з’явився на поклик.
— Це дуже давнє вино, йому вже кілька століть. Та, врешті, ти ж да Васко і знаєш, яке воно, бо сам привіз його сюди чотириста років тому, — осміхнулась вона, коли служник уніс і відіткнув невеличке барильце.
Вік барильця не викликав у Тореса жодного сумніву, і він знав, що, відтоді як це барильце перепливло Атлантичний океан, народилось і вмерло з дванадцять поколінь. Він відчув, як спрага стискує йому горло. Служниця налила йому чималий келих, але Торесові вино здалося не дуже міцним. Проте чотирьохсотлітній хміль швидко розіллявся йому по жилах і притьмарив мозок.
Цариця звеліла Торесові сісти на край ліжка, щоб краще бачити його, і запитала:
— Тебе ніхто не кликав. Ти хочеш мені щось сказати чи щось попросити в мене?
— Я твій обранець, — відповів Торес, закручуючи вуса, як і личить чоловікові, що прийшов залицятися.
— Дивно, — промовила Цариця. — У Свічаді Світу я бачила не твоє обличчя. Чи не трапилося тут часом якоїсь помилки?
— Трапилось, — охоче визнав він, прочитавши в очах Цариці, що її годі обдурити. — Це через вино. В ньому якісь чари, що змушують мене зрадити таємницю мого серця. Я так жадаю тебе!
Сміючись самими очима, Цариця покликала служницю й звеліла їй ще раз наповнити Торесові келих.
— Може, тепер трапиться друга помилка, га? — поглузувала вона, коли він спорожнив келих.
— Е, ні, Царице! — відказав він. — Тепер усе цілком ясно. Я можу приборкати своє серце. Доля судила тобі Френка Моргана, того, хто цілував тебе в руку.
— Це правда, — урочисто відповіла Цариця. — Саме його обличчя я й бачила в Свічаді Світу і здогадалася, що він мій суджений.
— А я його найкращий приятель, — вів далі підохочений Торес. — Ти знаєш усе, отже тобі відомо, що жінці звичайно дають посаг. Ось він і доручив мені, своєму найкращому приятелеві, довідатись про твій посаг і подивитись на нього. Бо ж бачиш, Френк — один з найбагатших людей у своїй країні, де взагалі всі дуже багаті.