Розділ XXII
Торес добувся до Сан-Антоніо аж другого дня по тому, як йому пощастило вибратися з підземної річки. Він дійшов до міста пішки, знесилений і брудний, у супроводі хлопчика-індіянина, що ніс шолом да Васка. Торес хотів показати його начальникові поліції і судді на доказ своїх незвичайних пригод, бо йому кортіло якнайшвидше розповісти про них.
Першим він зустрів на головній вулиці начальника поліції, і той аж скрикнув, угледівши Тореса.
— Чи це й справді ви, сеньйоре Торесе? — начальник спочатку перехрестився, і лише після цього подав йому руку.
Жилава рука, та ще й бруд на ній переконали начальника, що перед ним жива істота.
І тоді він страх як розлютився.
— А я вважав вас уже за мертвого! Ото клятий собака цей Хосе Манчено! Він прийшов сюди і заявив, ніби ви загинули й до страшного суду лежатимете всередині гори майя.
— Він — йолоп, а я тепер чи не найзаможніша людина в Панамі, — велично відповів Торес. — Нарешті, як і колишні зважливці-конквістадори, я переміг усі труднощі й добрався до самих скарбів. Я бачив їх. Ось…
Торес засунув руку в кишеню штанів, щоб вийняти звідти вкрадені самоцвіти, але вчасно похопився: надто багато очей привернуло його обшарпане вбрання.
— Мені треба вам чимало розказати, — мовив Торес начальникові, — але тут незручно говорити. Я стукав у двері покійників і вбирався в одяг мертвяків. Я пробув деякий час у товаристві людей, що померли вже чотириста років тому, але не спорохнявіли. І я бачив, як вони помирали вдруге, топившись. Я пройшов горами й крізь гори, снідав із Загубленими Душами й дивився у Свічадо Світу. При нагоді я докладно розповім про все. І вам, моєму найкращому приятелеві, й шановному судді. Бо я хочу забагатіти сам і збагатити вас.
— Чи не випили ви часом прокислої пульки? — недовірливо спитав начальник поліції.
— Я не пив нічого, крім води, відколи виїхав із Сан-Антоніо, — була відповідь. — А тепер я піду додому, добре нап’юся, скупаюся, щоб змити з себе весь бруд, та вберусь у пристойний одяг.
Але він не відразу потрапив додому. Голодрабе хлопча, як тільки уздріло Тореса, підбігло до нього й подало якийсь папір. Торес упізнав конверт державної радіостанції і подумав, що то, безперечно, телеграма від Рігана.
«Робите добре. Конче треба затримати від’їзд Нью-Йорка ще три тижні. П’ятдесят тисяч у разі успіху».
Позичивши у хлопчиська олівця, Торес на звороті телеграми написав: «Переказуйте гроші. Ніколи не повернеться. Загинув у горах».
Ще дві події перешкодили Торесові зразу скупатись і переодягтися. Входячи в крамницю старого ювеліра Родрігеса Фернандеса, він зустрівся зі старим жерцем, якого востаннє бачив усередині священної гори. Торес жахнувся, немов побачив привида, — адже він був певен, що старий потонув у кімнаті богів. І так само, як начальник поліції позадкував, зустрівши його, — так і Торес відсахнувся від жерця.
— Згинь, маро! — скрикнув він. — Ти мертвяк! Твій спотворений труп лежить у горі. Ти привид, дух! Геть звідси! Я вдарив би тебе ножем, якби ти не був безтілесна істота. Ти дух! Згинь зараз же! Я не можу бити примару!
Але примара вхопила його за руки і так уп’ялась у них, що Торес мусив визнати, що помиляється.
— Грошей!.. — промимрив старий. — Дістань мені грошей. Позич. Я поверну їх. Я ж бо знаю таємницю скарбу майя. Мій син загинув у горі разом із скарбами. Грінго теж загинули. Поможи мені врятувати мого сина. Він моя єдина втіха, а скарби нехай уже лишаються вам. Нам треба буде взяти з собою людей і багато чудодійного порошку, що є в білих людей. Ми зробимо дірку в горі, щоб уся вода витекла. Він не потонув. Його тільки полонила вода в тій кімнаті, де стоять Чіа і Хцатль із очима з самоцвітів. За самі їхні зелені й червоні очі можна купити весь білий порошок на світі. Дай же мені грошей придбати цього чудодійного порошку!
Але Торес був дивний чоловік. У його вдачі була одна властивість чи то риса: він ніяк не хотів випускати з рук бодай найменшу суму грошей. І що він багатшав, то яскравіше виявлялася ця риса.
— Грошей! — вигукнув він, відштовхуючи старого жерця й відчиняючи двері до Фернандесової крамниці. — Звідки вони в мене? Чи ти не бачиш, яке на мені лахміття? Я й для себе не маю грошей, не те що для тебе! А до того ж це ти, а не я привів свого сина до гори майя. І на твою, а не на мою голову впаде його смерть. Він провалився в яму біля ніг Чіа. І цю яму видовбали твої, а не мої предки.
Старий ухопив його руку й заскиглив, просячи грошей, щоб придбати динаміту. А Торес штовхнув його так, що жрець не зміг утриматись на своїх старечих ногах і впав на плити хідника.