Саллі, майстерність якого вже досягала зрілого рівня, перевели з «Вовків» до «Левів». І тепер, коли хлопці всі разом, набившись до кузова старого, пом’ятого стерлінґгаузівського фургончика і тримаючи на колінах паперові мішечки з плавками та обідом, вибиралися купатися чи в походи зі слідопитами, Ес-Джей усе частіше сидів з Ронні Елмквістом і Дюком Венделлом, хлопцями, з якими подружився в таборі. Вони переповідали одні й ті ж історії, як зв’язували комусь ноги простирадлами, щоб той не міг встати, і як посилали молодших на пошуки недопалків. Боббі вони вже були поперек горла. Можна подумати, що Саллі провів у таборі років п’ятдесят.
Четвертого липня «Вовки» і «Леви» зійшлися в щорічному дербі. За півтора десятиріччя, десь від закінчення Другої світової, «Вовки» не виграли жодного матчу, та в поєдинку 1960-го принаймні дали достойний бій. Здебільшого завдяки Боббі Ґарфілду. Він влучно виконав усі три своїх удари і зумів дістатися бази, та навіть без рукавиці «Елвін Дарк» ефектно кинувся на низовий м’яч і перехопив його в центрі поля.
Підводячись під оплески, Боббі лиш на мить пожалкував, що мами немає поряд (вона не поїхала з ним на щорічну екскурсію до озера Кентон).
Фінальний удар Боббі припав на кінець матчу, коли підійшла остання черга «Вовків» подавати. Вони відставали на два очки, маючи ранера на другій базі. Боббі послав м’яч далеко на ліву половину поля і, перебігаючи до першої бази, почув, як Ес-Джей зі своєї позиції ловця біля домашньої бази промимрив:
— Хороший удар, Бобе!
Удар був дійсно хороший, та Боббі слід було зупинитися на другій базі, тоді товариш у команді міг би зробити пробіжку і, можливо, зрівняти рахунок. Боббі ж вирішив ризикнути і кинувся до третьої. Дітям до тринадцяти років майже ніколи не вдавалося точно відпасувати з бокової в центр, та цього разу Дюк Венделл, табірний друг Саллі, віддав з лівої половини прострільну передачу іншому другові Саллі з табору «Вінні», Ронні Елмквісту.
Боббі ривком проїхався на ногах до бази, та за якусь частку секунди до того, як кросівка торкнулася її, рукавиця Ронні плеснула його по нозі.
— АУТ! — загорлав рефері, що прибіг з домашньої бази стежити за ситуацією на полі. За боковими істерично заметушилися друзі та родичі «Левів».
Боббі встав, люто дивлячись на суддю, вожатого зі «Стерлінґ-гауза» приблизно років двадцяти, зі свистком і білою плямою цинкової мазі на носі.
— Я добіг!
— Вибач, Бобе, — сказав юнак, відкинувши амплуа рефері та знову стаючи вожатим. — Подача була хороша, а пробіжка — взагалі клас, але це — аут.
— Ні! Ти підсуджуєш! Чому ти підсуджуєш?
— Викинь його з поля! — крикнув чийсь татусь. — Це базікання ні до чого!
— Іди сідай, Боббі, — наказав вожатий.
— Я добіг! — заверещав Боббі. — Був на милю від нього! — він тицьнув пальцем у чоловіка, який пропонував викинути його з поля. — Це він тобі заплатив, щоб ми програли? Отой салозавод?
— Перестань, Боббі, — наказав вожатий. Який же дурнуватий був у нього вигляд зі свистком і в круглій кепочці якогось недоробленого студентського братства! — Попереджаю тебе.
Ронні Елмквіст відвернувся, так, ніби його нудить від суперечки. Його Боббі теж ненавидів.
— Ти просто шахрай і більш нічого, — кинув Боббі. Він зумів вгамувати сльози, від яких пекло в кутиках очей, але не тремтіння в голосі.
— Більше я цього не терпітиму, — процідив вожатий. — Іди, сядь і охолонь. Ти…
— Брехливий членосмок. Ось хто ти тикий.
Жінка, що стояла неподалік від третьої бази, охнула і відвернулася.
— Ти перейшов усі межі, — вимовив рефері безбарвним тоном. — Вимітайся з поля. Негайно.
Боббі, човгаючи кросівками, вже пройшов половину шляху між третьою та домашньою базами і обернувся.
— До речі, тобі на ніс пташка сернула. Але, по-моєму, ти надто дурний, щоб це помітити. Може, витрешся?
Боббі фраза уявлялася смішною, та коли він її промовив і ніхто не засміявся, виглядало по-дурному.
Саллі, великий, як будинок, і серйозний, як серцевий напад, широко розставивши ноги, стояв над домашньою базою в драному костюмі ловця. В руці теліпалася позаліплювана чорною липкою стрічкою маска. Саллі почервонів зі злості. А ще він мав вигляд хлопця, що більш ніколи не гратиме за «Вовків». Ес-Джей їздив у табір «Вінні», виробляв витівки з простирадлами і допізна сидів коло табірного багаття, розповідаючи історії про привидів. Він назавжди залишиться «Левом», і Боббі його за це ненавидів.