— Не знаю, — відказав Скіп. — Схоже на горобиний слід.
Хлопець на милицях пірнув у натовп, що прямував на ще одну вечерю, ще одного вечора четверга, ще одного жовтня. Більшість хлопців була гладенько поголена, майже всі дівчата йшли в спідницях і блузках «Шіп-н-Шор» з круглими комірцями. Сходила майже повня, обливаючи всіх помаранчевим світлом. До розквіту епохи диваків залишалося ще два роки, і жоден з нас трьох не зрозумів, що вперше бачить Знак миру.
5
На сніданок у суботу мені випадало чергувати на посудному конвеєрі в Голіоуку. Гарне чергування, бо суботніми ранками в їдальні панувало затишшя. Керол Джербер, що відповідала за столове начиння, стояла на початку стрічки. Я стояв поряд. Моїм завданням було хапати тарілки з таці, що проїжджала повз, споліскувати і складати на візок поруч. Вечорами у будні, коли на конвеєрі зазвичай була запара, я просто складав їх разом з усіма недоїдками і мив, коли влягалася метушня. Наступними стояли хлопець чи дівчина, що вихоплювали склянки та чашки і складали на спеціальні посудомийні решітки. Голіоук не був поганим місцем для роботи. Час від часу витончені дотепники на зразок Ронні Мейленфанта повертали нез’їдену ковбаску або сосиску з настромленим на неї презервативом; то вівсянка поверталася з ретельно викладеним клаптиками серветки словом «ТРАХНУ ТЕБЕ!» (а одного разу на супницю з застиглою підливою до м’ясного рулету наліпили заклик: «ДОПОМОЖІТЬ Я ЗАРУЧНИК ЗАБИТОГО КОЛЕДЖУ»). Ви не повірите, які свині трапляються серед студентів: залиті кетчупом тарілки, склянки з-під молока, набиті картопляним пюре, роздушені овочі. Та все ж робота була геть непогана, особливо в суботу вранці.
Одного разу я глянув повз Керол, що, як на таку ранню пору, виглядала напрочуд привабливо, і угледів Стоука Джонза. Хоч він сидів спиною до віконця роздачі, неможливо було не помітити милиць, спертих поруч на стіл, і чудернацького малюнка на спині куртки. Скіп мав рацію: справді скидалося на горобиний слід. Відтоді минув майже рік, коли я вперше почув, як якийсь тип в телевізорі назвав його «відбитком великого Американського боягуза».
— Не знаєш, що це? — запитав я у Керол, тицяючи пальцем.
Вона довго вдивлялася, врешті-решт похитала головою.
— Ні. Напевно, якийсь жарт, зрозумілий тільки йому.
— Наш Стоук і жарти? І сподіватися не варто.
— Оце так! Вірші складає, а сам не знає.
— Облиш, Керол. Ти мене без ножа ріжеш.
Коли наша зміна скінчилася, я провів Керол Джербер до Франкліна, переконуючи себе, що це простий знак ввічливості й у жодному разі не може розцінюватись як зрада Еннмарі Саусі у Ґейтс-Фоллзі, а потім потрюхикав до Чемберлена, розмірковуючи, хто може знати, що означає цей горобиний слід. Тільки тепер до мене дійшло заднім числом, що мені й на думку не спало поцікавитись у самого Джонза. Та піднявшись на свій поверх, я побачив дещо, що спрямувало мої думки геть в інше річище. Після того, як я, ледь продерши очі, о шостій тридцять пішов займати місце на конвеєрі поряд з Керол Джербер, хтось обмазав двері Девіда Дірборна кремом для гоління: усі одвірки, клямку, а особливо товсту смугу проклали на порозі. У нижньому шарі відбилася боса ступня. Я посміхнувся. Дірка, замотаний в один лиш рушник, відчиняє двері, прямуючи в душ — і ба-бах, тра-ля-ля!
Все ще посміхаючись, я увійшов у 302-гу. Нейт писав за своїм столом. Судячи з того, як він старанно затуляв записника рукою, я зробив висновок, що це лист Сінді за цей день.
— Хтось намазав двері Дірки кремом для гоління, — сказав я, підійшовши до своїх полиць і хапаючи підручника з геології. Я збирався піти до вітальні третього поверху і трішки підготуватися до контрольної у вівторок. Нейт спробував набрати серйозного, осудливого вигляду, але не зумів і теж посміхнувся. У ті дні він постійно прагнув стати праведно-добропорядним і весь час трохи не дотягував. Підозрюю, з роками його успішність покращилася, хоч і дуже шкода.
— Чув би ти, як він репетував, — сказав Нейт і пирхнув, та відразу ж затулив рота дрібним кулачком, гамуючи подальше негідне хихотіння. — І присягаюся — лайкою на мить зрівнявся в класі зі Скіпом.
— Ну, щодо матюків, не думаю, щоб хтось зрівнявся в класі зі Скіпом.
Нейт дивився на мене і між бровами в нього пролягла зморшка занепокоєння.
— Це ж не ти, правда? Я знаю, ти рано встав.
— Якби мені заманулося прикрасити двері Дірки, я скористався б туалетним папером, — відповів я. — Весь крем для гоління йде мені на лице. Я ж такий самий незаможний студент, як і ти. Не забувай.