— Мішай давай, — відповів я, а тоді вперше промовив слова, які в наступні неспокійні тижні повторюватиму щонайменше тисячу разів:
— Наліво чи направо?
— Нова партія, значить, направо. Ну і кретин, — Ронні закудкудакав, потягся і з блаженством став стежити, як карти розлітаються з колоди. — Як же я люблю цю гру!
7
На цій другій партії я й зачепився. Цього разу замість Г’ю до сотні ракетою злетів Ешлі, чому завзято сприяв Ронні, за кожної нагоди відвантажуючи на його бідну голову «стерво». Мені в цій грі пікова дама дісталася лише двічі. Першого разу я притримував її протягом аж чотирьох ходів, хоч міг добити нею Ешлі. Врешті, коли я вже почав думати, що сам собі викопав яму, Г’ю Бреннен відібрав хід в Ешлі й одразу ж викинув дзвінку. Йому слід було знати, що цієї масті в мене не було, і то від початку гри, але Г’ю цього світу мало що знають. Гадаю, саме тому Ронні цього світу так люблять грати з ними в карти. Я довершив хід «стервом», затис носа і затрубів Г’ю. Так ми в давні й химерні часи шістдесятих казали «фе».
Ронні насупився.
— Нащо ти це зробив? Ти ж міг вибити цього членоїда! — він кивнув на Ешлі, що дивився на нас доволі тупо.
— Правильно, але я не такий дурень, — я постукав по папірцю з очками. На той момент у Ронні їх було тридцять, у мене — тридцять чотири. Інші двоє мали значно більше. І питання було не в тому, хто з жертв Ронні програє, а хто з двійки тих, що вміють грати, переможе. — Знаєш, я і сам не проти подивитися фільми з Боґі, серденько.
Ронні вищирив сумнівні зуби в посмішці. Тепер він грав на гальорку. Ми привабили вже з півдесятка глядачів. Серед них Скіпа і Нейта.
— Хочеш грати так, га? Гаразд. Розтягуй щоки, дебіле! Зараз я туди тобі дещо вставлю.
Двома роздачами пізніше вставив йому я. Ешлі, який почав цю здачу з дев’яноста вісьмома очками, поспішив перетнути межу. Глядачі в мертвій тиші стежили, чи зможу я всунути Ронні шість чирв, а саме стільки було потрібно, щоб побити його з очком переваги.
Ронні спочатку тримався, відбиваючи чужі ходи малими картами й уникаючи ходити самому. Якщо в «чирві» у вас дрібні карти, ви практично куленепробивні.
— Райлі готовенький, — повідомив він глядачів, — до хрусткої скоринки, бля, так би мовити!
Я й сам так вважав, та в мене на руках бодай була пікова дама. Якщо вдасться її йому підкинути, я все-таки виграв. З Ронні я багато не стягну, зате двох інших обдеру, як липку. На двох п’ять з гаком баксів. А ще побачу, як мінятиметься обличчя Ронні. Ось чого мені хотілося найдужче — побачити, як зловтіха поступиться місцем злості. Хотілося заткнути йому горлянку.
Розв’язалося все в останніх трьох взятках. Ешлі походив чирвовою шісткою. Г’ю — п’ятіркою. Я поклав трійку. Побачив, як згасла посмішка Ронні, коли він додав дев’ятку і забрав взятку. Фора Ронні скоротилася всього до трьох очок. І, що ще краще, він нарешті мусив-таки ходити. У мене залишилися хрестовий валет і пікова дама. Якщо в Ронні є малий хрест, мені доведеться проковтнути «стерво» і терпіти його тріумфальне каркання. А буде воно нищівно їдке. Якщо ж…
Він кинув дзвінкову п’ятірку. Г’ю побився двійкою, а Ешлі, розгублено посміхаючись і явно не розуміючи, що в біса робить, скинув карту іншої масті.
Мертва тиша в кімнаті.
Тоді, всміхаючись, я довершив взятку — взятку Ронні! — кинувши на три їхні карти свою даму. Над столом прошелестіло тихе зітхання, а коли я звів очі, то побачив, що глядачів уже не шестеро, а майже вдвічі більше. Суплячись і схрестивши руки на грудях, до одвірка тулився Девід Дірборн. Позаду нього в коридорі стояв ще хтось. Хтось, що спирався на милиці.
Я припускав, що Дірка вже встиг перевірити у своєму зачитаному статуті «Правила поведінки в гуртожитку Мейнського університету», видання 1966–1967, і розчаровано з’ясував, що там немає жодної заборони на ігри в карти, навіть зі ставкою. Але, повірте мені, його розчарування було ніщо проти розчарування Ронні.
У світі є люди, що вміють програвати, є такі, що наїжачуються, ті, що бундючаться, такі, що демонстративно не визнають поразки, і ті, що плачуть, а ще існують такі, хто просто звіріє. Ронні належав до останнього типу. Щоки в нього зашарілися, а прищі стали ледь не ліловими. Вуста звузилися, перетворившись на тінь, і я побачив, як заходили щелепи, жуючи губи.
— Йоханий бабай, — сказав Скіп, — дивіться, хто сидить у лайні!
— Чому ти пішов так? — вибухнув Ронні, не звертаючи уваги на Скіпа, не бачачи в кімнаті нікого, крім мене. — Чому ти пішов так, хер затерплий?