15
Минули роки, перш ніж я виокремив ключову частину моєї останньої розмови з Френком Стюартом. Я сказав, що неможливо відстати набагато за такий короткий час, а він відповів, що навчання не дається йому швидко. Ми обидва помилялися. Цілком можливо катастрофічно відстати за дуже короткий час, і не лише гальмам, а й таким тямущим, як я, і Скіп, і Марк Сент-П’єр. Підсвідомо ми чіплялися за впевненість, що можемо байдикувати, а потім на жилах витягувати в останню хвилину, як більшість з нас звикла робити в школах наших сонних містечок. Але, як наголосив Дірка Дірборн, це була не школа.
Я вже сказав вам, що з тридцяти двох студентів, які розпочали зимовий семестр на нашому поверсі Чемберлена (тридцяти трьох, якщо рахувати Дірку, але до чар «чирви» в нього був імунітет), до початку весняного семестру залишилося тільки п’ятнадцять. З цього зовсім не випливає, що вісімнадцятеро, які пішли, були дурні. Аж ніяк. Власне кажучи, найрозумнішими на третьому поверсі Чемберлена восени 1966-го були, ймовірно, ті, хто перевівся звідти до того, як відрахування стало реальною перспективою. Стів Оґґ і Джек Фрейді, що займали кімнату відразу ж за моєю з Нейтом, перебралися до Чедборна в перший тиждень листопада, назвавши відволікання причиною свого спільного прохання. Коли секретар управління гуртожитків запитав, про що, власне, йдеться, вони відповіли, звичайно: посиденьки на всю ніч, засідки із зубною пастою в туалеті, напружені стосунки з кількома хлопцями. На закінчення обидва додали, що, мабуть, занадто довго засиджувалися за картами у вітальні. Вони чули, що в Чеді спокійніша атмосфера і що його вважають одним з двох чи трьох «розумних гуртожитків».
Питання секретаря було очікуване, а відповідь завчена так само ретельно, як усна доповідь на семінарі з риторики. Ні Стів, ні Джек не хотіли, щоб майже безперервні партії «чирви» припинилися. Тоді б на них з усіх боків налетіли всі, хто вважає, що нічого пхати носа в чужі справи. Вони просто хотіли вибратися нахер з Чемберлена, поки ще не пізно було врятувати свої стипендії.
16
Завалені контрольні та нездалі твори виявилися всього лише неприємними сутичками. Для Скіпа, мене і ще дуже багатьох наших ігрових товаришів другий раунд заліків виявився розгромом на всіх фронтах. Я отримав А з мінусом за класний твір і D з європейської історії, але провалив тести з соціології і геології — першу тільки трохи не дотяг, а з другої — повний нуль. Скіп провалив антропологію, колоніальну історію і соціологію. З вищої математики він отримав С (але і там крига вже ставала тонкою, зізнався він мені) і C за твір. Ми погодилися, що життя було б набагато простіше, якби складалося з одних творів і письмових робіт, які обов’язково пишуться далеко від вітальні третього поверху. Іншими словами, ми несвідомо сумували за школою.
— Ну все, з мене досить, — оголосив Скіп увечері в п’ятницю. — Я беруся за розум, Пітере. Мені до сраки вища освіта чи диплом, щоб повісити його над каміном у кімнаті для відпочинку, але чорт мене забирай, якщо я хочу повернутися до Декстера і стирчати в граному кегельбані з іншими дебілами, поки Дядько Сем мене не зажадає.
Він сидів на Нейтовому ліжку. Нейт був у протилежному кінці кампусу, поїдаючи в Палаці прерій п’ятничну рибу. Приємно було знати, що в когось на третьому поверсі Чемберлена зберігся апетит. Ми нізащо не завели б цієї розмови при Нейті. Мій сусід, сільська миша, вважав, що з останніми заліками впорався дуже навіть непогано, суцільні C і B. Він, якби нас почув, не сказав би нічого, але подивився б на нас поглядом, у якому читалося б, що нам бракує впертості. Що ми, можливо, й не з власної вини — моральні слабаки.
— Я з тобою, — озвався я, і тут з коридору долинув зболений крик («О-о-ох… А ЩОБ МЕНЕ!»). Ми впізнали його миттєво. Комусь щойно всунули «стерво». Ми ззирнулися. Не можу сказати про Скіпа, принаймні не на всі сто, хоч він і був мій найкращий друг в університеті, та я й далі вважав, що час ще є… та й чому б мені так не думати? Адже в мене він завжди був.
Скіп почав посміхатися, я теж почав посміхатися. Скіп захихотів. Я захихотів разом з ним.
— Ну й нахер, — промовив він.
— Усього один вечір, — сказав я. — А завтра разом йдемо в бібліотеку.
— Засядемо за книжки.