— Може, декан Ґарретсен і цей тип, Еберсоул, спустять усе на гальмах? Фарба Стоука ще не встигла висохнути. До ранку все змиє.
Скіп похитав головою:
— Не спустять.
— Але чому? Звідки така впевненість?
— Тому що Дірка їм не дозволить.
Звичайно ж, Скіп виявився правий.
37
Уперше за багато тижнів вітальня на третьому поверсі на деякий час спорожніла. Мокрі як хлющ картярі сушились і перевдягалися. Багато з них клопоталися про справу, яку в приймальні медпункту запропонував Скіп Кірк. Утім, коли ми з Нейтом і Скіпом повернулися з вечері, у вітальні знову вирувало життя: три столи були зайняті, гра в розпалі.
— Гей, Райлі, — гукнув Ронні, — Твіллер он каже, що має з кимось разом вчитися. Якщо сядеш на його місце, я навчу тебе грати.
— Не сьогодні, — відповів я. — Мені теж треба вчитися.
— Ага, — докинув Ренді Еколлз, — вивчати мистецтво мастурбації.
— Ти правий, красунчику. Ще кілька тижнів серйозних вправ, і я навчуся міняти руки, не змінюючи темпу, як ти.
Я рушив геть, і тут Ронні сказав:
— Я тебе обставив, Райлі.
Я обернувся. Ронні розкинувся в кріслі, посміхаючись отою своєю мерзенною посмішкою. Надворі під дощем на кілька хвилин я побачив іншого Ронні, але той хлопець пішов у підпілля.
— Зовсім ні, — відповів я, — виграш був у моїх руках.
— Ніхто не грає ва-банк у партії без підкидання, — не погодився Ронні, ще більше відкидаючись на спинку. Він почухав щоку, здерши головки з кількох прищів. З них жовтаво-білими вусиками виступив гній. — Не за моїм столом. Я підловив тебе на хрестах.
— У тебе не було хрестів, якщо тільки ти не блефував на першій взятці. Спринцівку Ленні ти взяв піковим тузом. А чирв у мене була вся королівська родина.
Посмішка Ронні затремтіла лише на мить, потім знову розцвіла. Він вказав рукою на підлогу, звідки підібрали всі карти. Недопалки з перевернутих попільничок залишилися. Майже всі ми росли в сім’ях, де таке сміття було маминою роботою.
— Всі старші чирви, кажеш? Шкода, що ніяк не можна перевірити.
— Так, шкода. — Я знову рушив до дверей.
— Ти відстанеш у турнірних очках! — крикнув він мені вслід. — Ти це розумієш?
— Можеш забрати їх собі, Ронні. Мені вони більше не потрібні.
У коледжі я не зіграв більше жодної партії. Через багато років я навчив цієї гри своїх дітей, і вони почуваються в ній, як риба у воді. Кожного серпня в літньому котеджі ми влаштовуємо турніри. Турнірних очок у нас немає, але є трофей — головний приз Атлантиди під назвою «Кубок любові». Один раз його виграв я і поставив на письмовий стіл, щоб постійно мати перед очима. У наших чемпіонатах я двічі грав ва-банк, але не в партії без підкидання. Як одного разу зауважив мій старий університетський товариш Ронні Мейленфант, ніхто не грає ва-банк у партіях без підкидання. З тим же успіхом ви можете сподіватися, що Атлантида підніметься з океану, помахуючи пальмами.
38
О восьмій годині того вечора Скіп Кірк сидів за моїм столом, занурившись у підручник з антропології. Обидві п’ятірні він запустив у волосся, ніби в нього розколювалася голова. Нейт за своїм столом писав роботу з ботаніки. Я простягся на ліжку, б’ючись з моєю старою подругою — геологією. З програвача Боб Ділан співав: «Веселішої не бачив зроду я дівчини, ніж сміхунка прабабуся у містера Кліна».
У двері двічі різко постукали: бам-бам. Так, мабуть, у тридцять восьмому — тридцять дев’ятому гестапо стукало у двері євреїв.
— Збори поверху! — крикнув Дірка. — Збори поверху в залі відпочинку о дев’ятій! Присутність обов’язкова!
— О Боже, — сказав я. — Палимо таємні документи і їмо рацію.
Нейт скрутив звук і ми почули, як Дірка ходить коридором, вистукуючи «бам-бам» у всі двері підряд і волаючи про збори в залі відпочинку. Більшість кімнат, які він викликав, найімовірніше, були порожні, та це не біда: їхніх мешканців він знайде у вітальні в погоні за «стервом».
Скіп подивився на мене.
— Я ж казав, — промовив він.
39
Усі гуртожитки в нашому комплексі будувалися в один час і в кожному, крім віталень на середині поверху, було велике відпочинкове приміщення у підвалі. В ньому містилася ніша з телевізором, де глядачі збиралися здебільшого у вихідні на спортивні програми, а в будні — на мильну оперу з вампірами під назвою «Похмурі тіні». Ще там був буфетний закуток з півдесятком автоматів з їжею, стіл для пінг-понгу і купа дощок для шахів і шашок. А також місце для зборів з подіумом і кількома рядами складаних дерев’яних стільців. У нас там на початку навчального року були збори поверху, на яких Дірка пояснив правила поведінки в гуртожитку і розповів про сумні наслідки перевірок незадовільних кімнат. Мушу зазначити, що перевірки кімнат були головним у житті Дірки. Ну і РОТК, звичайно.