— Мені здається, всім нам належить виявити винного і подбати, щоб він був покараний з належною суворістю, — вів далі Еберсоул. Дивився він головно на Нейта. Як не дивно це мені тоді видавалося, він виділив Нейта Гопенстенда як центр опору, що відчував у залі.
Нейт, хай Господь благословить його кутні зуби і зуби мудрості, легко міг сікатися з такими, як Еберсоул. Він продовжував стояти, взявшись у боки, і навіть оком не змигнув, і тим паче не відвів очей від Еберсоула.
— І як ви пропонуєте це зробити? — запитав Нейт.
— Перепрошую, як вас звуть, молодий чоловіче?
— Нейтан Гоппенстенд.
— Так ось, Нейтане, я вважаю, що винного вже виявлено, чи я неправий? — Еберсоул говорив терпляче, по- вчительському. — Точніше, він сам себе виявив. Мені сказали, що цей бідолаха Стоуклі Джонз був ходячою рекламою Зламаного хреста ще від…
— Перестаньте це так називати! — урвав Скіп, і я аж трішки підскочив, стільки нелюдської злості було в його голосі. — Це вам не якась зламана штука. Це знак миру, чорт забирай!
— А вас як звуть, сер?
— Стенлі Кірк, для друзів Скіп. Ви можете називати мене Стенлі.
По цих словах залом пробіг тихий, нервовий смішок, Еберсоул його мовби не почув.
— Що ж, містере Кірку, ваш семантичний софізм врахований, та він не змінює того факту, що Стоуклі Джонз і тільки він один демонструє цей символ по всьому студмістечку ще з першого дня семестру. Містер Дірборн повідомив мене…
— Містер Дірборн навіть не знає, що таке знак миру і звідки він походить, — перебив Нейт. — Тому, гадаю, дещо нерозумно з вашого боку надто покладатися на його слова. І в мене, містере Еберсоуле, на спині куртки випадково намальований знак миру, тож звідки вам знати, що це не я бризкав балончиком?
В Еберсоула відвисла щелепа. Не сильно, але досить, щоб зіпсувати співчутливу посмішку та ідеальний вигляд з обкладинки журналу, а заступник декана Ґарретсен насупився, немов зіштовхнувся з поняттям, якого він не розуміє. Хорошого політика або університетського адміністратора вкрай рідко вдається захопити зовсім зненацька. Це надзвичайно дорогоцінні моменти. Цим я дорожив тоді й, по-моєму, дорожу ним і сьогодні.
— Брехня! — вигукнув Дірка швидше ображено, ніж сердито. — Навіщо ти брешеш, Нейте? Ти остання людина на третьому, від якої я очікував…
— Я не брешу, — відповів Нейт. — Підіймись у мою кімнату і дістань з шафи мій бушлат, як не віриш. Перевір.
— Ага, а заразом заглянь і до моєї шафи, — сказав я, підводячись поряд з Нейтом. — Перевір мою стару шкільну куртку. Ти її відразу впізнаєш. Ота, зі знаком миру на спині.
Еберсоул вдивлявся в нас, злегка примруживши очі, а тоді запитав:
— Коли саме ви намалювали цей так званий знак миру на своєму одязі, молоді люди?
Цього разу Нейт збрехав. На той час я знав його достатньо добре, щоб зрозуміти, як йому було важко… але він впорався по-чемпіонськи.
— У вересні.
Для Дірки це стало останньою краплею. Він злетів, наче ракета з космодрому, як висловилися б мої діти, от тільки це було б неточно. Злетів він, як Дональд Дак. Він, звісно, не стрибав, лопотячи руками, і не кахкав «кря-кря-кр-р-р-ря», як робив Дональд, впадаючи в гнів, але він нестямно заверещав і ляснув себе плазом долоні по веснянкуватому чолі. Еберсоул знову його вгамував, цього разу вхопивши за передпліччя.
— А ви хто? — запитав у мене Еберсоул, уже скоріше різко, ніж м’яко.
— Піт Райлі. Я намалював на своїй куртці знак миру, тому що мені сподобався Стоуків. А ще, щоб показати, що в мене є кілька суттєвих питань стосовно того, що ми робимо у В’єтнамі.
Дірка випручався з рук Еберсоула. Підборіддя випнуте, губи розтягнуті так, що видно було весь набір зубів.
— Допомагаємо нашим союзникам, ось що, дебіле! — заверещав він. — Якщо в тебе не вистачає власного розуму, щоб це збагнути, рекомендую прослухати курс вступу до військової історії полковника Андерсона. А може, ти просто з тих сцикунів, що не…
— Тихіше, містере Дірборне, — промовив заступник декана Ґарретсен. Його спокійність якимось чином здавалася гучнішою за Дірчин крик. — Тут не місце для дебатів про зовнішню політику і не час для наклепів на людей. Якраз навпаки.
Дірка опустив розпашіле обличчя, втупився в підлогу і заходився жувати губи.