Ми зі Скіпом були перші, кого пустили його провідати. Мабуть, до будь-кого іншого з гуртожитку приїхав бодай би один з батьків, але щодо Стоука, як ми знали тепер, цього не слід було очікувати. Якщо в нього й були інші родичі, вони не завдали собі клопоту виділити час для візиту.
Ми розповіли йому про все, що сталося того вечора, опустивши лише одне: сміх, який вибухнув у вітальні, коли ми побачили, як він у хмарах бризок прокладає собі шлях по перегону Беннета, і який не припинявся, доки ми не доставили його напівпритомного в медпункт. Він мовчки слухав мою розповідь про те, як Скіп придумав намалювати знаки миру на наших книжках і одязі, щоб Стоукові не довелося вигрібати все самому.
— Ронні Мейленфант, і той погодився, — додав я. — Навіть не писнув.
Розповіли ми йому для того, щоб він міг узгодити свою версію з нашою; і для того, щоб збагнув, що якщо тепер захоче взяти на себе провину/заслугу створення графіті, він накличе неприємності не тільки на себе, а й на нас. Усе це ми донесли до його відома, не сказавши прямо жодного слова. Бо це було зайве. Його ноги не працювали, та між вухами все було в цілковитому порядку.
— Прибери з мене руку, Кірку. — Стоук зіщулився якнайдалі від нас, скільки дозволяло вузьке ліжко, і знову закашлявся. Пригадую, я подумав, що, судячи з його вигляду, він би хоч чотири місяці протяг. Та я помилився. Атлантида пішла на дно, а Стоук Джонз і досі на плаву: працює адвокатом у Сан-Франциско. Його чорне волосся посріблилося і тепер виглядає навіть гарніше. Він їздить у червоному інвалідному візку. На Сі-Ен-Ен виглядає ефектно.
Скіп розігнувся і склав руки.
— Шалених потоків вдячності я, звісно, не чекав, але це вже занадто, — сказав він. — Цього разу ти перевершив сам себе, Рви-Рви.
Очі Стоука спалахнули.
— Не називай мене так!
— Тоді не називай нас злодіями тільки за те, що ми намагалися витягти твій худий зад. Чорт забирай, ми таки врятували твій худий зад!
— Ніхто вас не просив.
— Так, — сказав я. — Ти нікого ні про що не просиш, еге ж? Гадаю, незабаром тобі знадобляться більші милиці, щоб тягати за собою жовч проти цілого світу, яку ти в собі носиш.
— Я хоч маю жовч. А що є в тебе, лайномозкий?
Купа не пройденого матеріалу для зубріння, ось що. Та Стоукові я цього не сказав. У мене чомусь склалося враження, що він не збирається танути від співчуття.
— Що ти пам’ятаєш з того дня? — спитав я.
— Пам’ятаю, як написав «НАХЕР ДЖОНСОНА» на гуртожитку — я це вже два тижні планував — і пригадую, як пішов на першу пару. Майже цілу лекцію я обдумував, що говоритиму в кабінеті декана, коли мене викличуть. Яку заяву зробити. Потім — лише нечіткі уривки. — Він сардонічно посміхнувся і закотив очі в припухлих очницях. Він пролежав у ліжку добрячий шмат тижня, та все одно виглядав невимовно знесиленим. — Здається, я казав вам, хлопці, що хочу померти. Було таке?
Я не відповів. Він дав мені весь час світу, але я використав своє право мовчати.
Врешті Стоук знизав плечима. Мовляв, окей, облишимо це. Як наслідок, з його кістлявого плеча сповзла лікарняна сорочка. Він обережно поправив її рукою, в яку була застромлена голка крапельниці.
— Що, хлопці, відкрили для себе знак миру, га? Чудово. Зможете носити його на концерт Ніла Даймонда і довбаної Петули Кларк на зимовому карнавалі. А я… мене вже тут не буде. Для мене все скінчено.
— Думаєш, якщо вступиш до коледжу на іншому кінці країни, то зможеш кинути милиці? — поцікавився Скіп. — Чи, може, бігтимеш естафету?
Я трішки жахнувся, однак Стоук посміхнувся. Справжньою усмішкою, сонячною і щирою.
— Милиці не мають значення, — сказав він. — Часу дуже мало, щоб витрачати його даремно, ось що важливо. Тут ніхто не знає, що відбувається, і нікого це не обходить. Сіренькі люди. Якось перебитися, та й буде. В Ороно, штат Мейн, купівля платівки «Роллінг Стоунз» вже не знати який революційний вчинок.
— Деякі люди дізналися більше, ніж знали раніше, — промовив я, однак мені не давали спокою думки про Нейта, який переживав, щоб мати не побачила фото, як його затримують, тож залишився стояти на узбіччі. Обличчя на задньому фоні, обличчя сіренького хлопчика на шляху до стоматології в двадцятому столітті.