На одній стіні картина Нормана Роквелла: сім’я молиться перед обідом на День подяки. За столом у рамці зняте в ательє фото Віллі в уніформі старшого лейтенанта, зроблене в Сайгоні незадовго до того, як він здобув Срібну Зірку за мужність на місці падіння гелікоптера під Донґ-Ха. Поряд — збільшена копія грамоти, виданої разом зі свідоцтвом про демобілізацію, також у рамці. У цьому документі він зазначений як Вільям Ширмен. На грамоті в належному порядку перелічені всі його заслуги. Врятував життя Саллівана на стежці за тим селищем. Так написано в наказі про присвоєння йому Срібної Зірки, так говорили ті, хто пережив Донґ-Ха. І, найважливіше за все, так сказав сам Салліван. То було перше, що він промовив, коли обидва вони опинилися в Сан-Франциско, у шпиталі, відомому як «Палац піхв». «Ти врятував мені життя, друже». Віллі сидів на ліжку Саллівана все ще з бандажем на одній руці і маззю навколо очей, але в цілому з ним було все цілком гаразд. Він же міг рухатися, важко поранений був Салліван. То було того дня, коли їх сфотографував репортер з АП, і це фото з’явилося в газетах по всій країні, серед них і «Гарвіч джорнал».
«Він взяв мене за руку», — думає Віллі, стоячи у своєму кабінеті на шостому поверсі й залишивши Білла Ширмена поверхом нижче. Над фотопортретом і свідоцтвом про демобілізацію висить плакат шістдесятих років. Він не вставлений у рамку і пожовк по краях. На ньому зображений знак миру. А знизу червоним, білим і синім кольорами виведений ось цей дотеп: «СЛІД ВЕЛИКОГО АМЕРИКАНСЬКОГО БОЯГУЗА».
«Він взяв мене за руку», — думає він знову. Так, Салліван взяв його за руку, і Віллі ледь не підхопився і не кинувся через відділ з криком. Він не сумнівався, що Салліван скаже: «Я знаю, що ви зробили, ти і твої друзяки Дулін і О’Міра. Ти думав, вона мені не розповість?»
Однак нічого такого Салліван не сказав. Натомість він промовив: «Ти врятував мені життя, старий. Ми з одного міста і ти врятував мені життя. Це ж треба було, хай йому грець! А ми так боялися сентґебівців».
По цих словах Віллі повністю переконався, що Салліван поняття не має, що Дулін, О’Міра і він зробили Керол Джербер. Однак від думки, що він у безпеці, не полегшало. Анітрохи. Всміхаючись і стискаючи Салліванову руку, він думав: «І правильно робили, що боялися, Саллі. Правильно».
Віллі кладе дипломат Білла на стіл, тоді лягає на живіт. Застромлює голову і руки у вітряну, пропахлу оліфою темряву між поверхами і повертає на місце панель в стелі офісу на п’ятому поверсі. Двері міцно замкнені; він нікого не чекає, втім, як і завжди. «Розвідування земель західних штатів» ніколи не мало жодного клієнта. Та краще перестрахуватися. Береженого Бог береже.
Розібравшись з офісом на п’ятому поверсі, Віллі опускає ляду люка на шостому. Тут люк приховує килимок, приклеєний до підлоги, щоб при піднятті та спуску він не відставав і не зсувався.
Віллі зводиться на ноги, обтрушує руки від пилу, тоді обертається до дипломата і відкриває. Виймає моток дощику і кладе на диктофон, що стоїть на столі.
— Дуже добре, — каже він і знову думає, що Шерон може бути справжнім золотцем, коли постарається… а старається вона часто. Він заклацує дипломат і починає роздягатися, акуратно і методично, в зворотному порядку повторюючи дії, які проробив о шостій тридцять, відмотуючи плівку назад. Скидає все, навіть труси і чорні гетри. Роздягшись, акуратно вішає пальто, піджак і сорочку в шафу, де висить тільки одна річ — важка червона куртка, проте не досить товста, щоб назвати її паркою. Під нею — щось схоже на коробку, трохи занадто громіздке, щоб назвати його дипломатом. Віллі кладе поруч свій дипломат від Марка Кросса, потім вішає штани в тримач, дбайливо розгладжуючи кожну складку. Краватка опиняється на планці, прикрученій з внутрішнього боку дверей, і повисає там сама-самісінька, неначе висолоплений синій язик.
Голий і босий, він чалапає до купи картотечних шафок. На одній з них стоїть попільничка, оздоблена рельєфним орлом лютого вигляду і словами «ЯКЩО Я ВПАДУ В БОЮ». У попільничці лежить ланцюжок з парою ідентифікаційних жетонів. Віллі надягає ланцюжок через голову і висуває нижню шухляду. Всередині — спідня білизна. Зверху акуратно складені труси кольору хакі. Він одягає їх. Далі настає черга білих спортивних шкарпеток і білої бавовняної майки з високим коміром, а не на шлейках. У ній чітко вимальовуються його жетони, а також біцепси і трицепси. Не такі міцні, як були в А-Шау і Донґ-Ха, але не такі вже й погані для чоловіка під сороківку.