— Що в тебе там? — питає Ральф, скосивши очі на саквояж Віллі і мнучи шалик. — Гримить так, неначе ти розбив якомусь малому скарбничку-свинку.
— Та де, просто нагрівальні спіралі, — каже Віллі. — Їх там до біса, штук із тисячу.
— Працюєш аж до самого Різдва?
— Ага, — каже він, і тут йому в голові сяйнула ідея щодо Вілока. Спалах, був — і нема. Та все одно є з чого починати. — До самого Різдва. Знаєш, для безбожних спокою немає.
Широке, симпатичне обличчя Ральфа кривиться в посмішці.
— Сумніваюся, що ти такий вже безбожний.
Віллі посміхається у відповідь.
— Ти й гадки не маєш, Ральфе, яке зло таїться в серці ремонтника опалення і вентиляцій. А от після Різдва, певно, перепочину кілька днів. Думаю, треба було б.
— Поїдеш на південь? Може, до Флориди?
— На південь? — Віллі виглядає сторопіло, тоді сміється. — О ні. Хто-хто, тільки не я. У мене вдома роботи ціла купа. Людині слід тримати свій будинок у порядку. Інакше одного прекрасного дня подує вітерець, і дах впаде тобі прямо на голову.
— Мабуть, ти правий, — каже Ральф, натягуючи шалика на вуха. — Побачимося завтра?
— А куди дінемося? — відповідає Віллі і простягає руку в рукавиці. — Дай п’ять.
Ральф дає п’ять, тоді повертає свою долоню. Посміхається сором’язливо, але запопадливо.
— Дай десять, Віллі.
Віллі дає йому десять.
— Ну як, добре, Ральфику?
Сором’язлива усмішка чоловіка перетворюється на захоплений хлоп’ячий сміх.
— Так збіса добре, що треба повторити! — вигукує він і плескає по руці Віллі з упевненістю знавця. Віллі сміється.
— Ти справжній чоловік, Ральфі. Все в тебе схоплено.
— Ти теж справжній чоловік, Віллі, — відповідає Ральф з такою манірною серйозністю, що аж трохи смішно. — Щасливого Різдва.
— І тобі такого ж.
Він якусь мить стоїть нерухомо, стежачи, як Ральф бреде в снігу.
Поруч з ним вуличний Санта монотонно дзвонить у свій дзвіночок. Віллі бере саквояж і рушає до дверей своєї будівлі. Тут дещо впадає йому ввічі, й він зупиняється.
— У тебе борода набік з’їхала, — говорить він Санті. — Якщо хочеш, щоб люди тобі вірили, поправ свою довбану бороду.
Він заходить досередини.
17:25
У комірчині «Центрального обігріву та охолодження» стоїть велика коробка, повна полотняних мішечків. У банках в таких зберігають монети. На них зазвичай надруковано назву банку, але ці чисті. Віллі замовляє їх прямо у фірми-виробника з Маундсвілла, що в Західній Вірджинії.
Він розкриває саквояж, швидко відкладає в бік згорнуті трубочкою банкноти (їх він понесе додому в дипломаті Марка Кроса), потім набиває чотири мішечки монетами. У найдальшому кутку комори стара, обшарпана металева шафка з простим написом «ЗАПЧАСТИНИ». Віллі відчиняє дверцята, замка немає, тож бавитися з ним не потрібно. Всередині ще дві чи три сотні мішечків з монетами. Разів десять на рік вони з Шерон обходять церкви центрального району і проштовхують їх в щілини для пожертв або в дверцята для пакетів, якщо вони туди влазять, а якщо ні, просто залишають біля дверей. Левова частка завжди дістається Святому Патрику, де він день за днем стоїть у темних окулярах з табличкою на шиї.
«Але ж не кожен день, — думає він, роздягаючись. — Мені не обов’язково стояти там щодня». Він знову думає, що, можливо, після Різдва Білл, Віллі та Сліпий Віллі Ґарфілд візьмуть тиждень перепочинку. І, може, за той тиждень знайдеться спосіб впоратися з офіцером Вілоком. Змусити його забратися. От тільки…
— Я не можу його вбити, — промовляє він тихим, в’їдливим голосом. — Якщо вб’ю його, я пропав.
Тільки турбує його не це. Бути проклятим — ось чого він боїться. Вбивати у В’єтнамі — це інакше, або принаймні здавалося інакшим, але тут не В’єтнам, тут не зелень. Хіба всі ці роки він вибудовував стіну покути, тільки щоб її розвалити? Бог випробовує його, випробовує знов і знов. Відповідь є. Він знає, що є. Має бути. Він просто — ха-ха, даруйте за каламбур — занадто сліпий, щоб її побачити.
Чи зможе він узагалі відшукати цього правильного сучого сина? Ще б пак, хай йому грець. Це не проблема. Він може дістати Джаспера, поліційного чарівника-смурфа, без жодного зусилля. Коли заманеться. Вести його до місця, де він залишає пістолет, скидає черевики і задирає ноги на подушку. А далі що?