Як люди, що їдуть двома дорогами, які сходяться, Боббі та його мати поступово наближалися до однієї і тієї ж точки. Боббі її випередив, хоч лише на одну-дві секунди.
— А Тед? — спитав Боббі й ледь не затулив рота долонею. Рука вже навіть трішки піднялася над колінами.
Мама спостерігала за тим, як рука знову лягла на коліно, з цинічною напівусмішкою, що з’являлася завжди, коли вона виголошувала сентенції на зразок: «Перед смертю людині доводиться скуштувати чимало лайна» або «Двоє дивилися крізь в’язничні ґрати: один бачив болото, а інший — зірки», і, звісно ж, свою найулюбленішу: «Життя несправедливе».
— Думаєш, я не знаю, що ти називаєш його Тедом, коли ви удвох? — поцікавилася мама. — Ти, Бобику, мабуть, думаєш, що я вживаю таблетки для дурості?
Вона задивилася на вулицю. Повз них повільно пропливав «крайслер нью-йоркер», прикрашений ззаду плавниками, з крилами обтічної форми, поблискуючи хромом. Боббі дивився йому вслід. За кермом сидів сивий літній чоловік у блакитному піджаку. Боббі вирішив, що з ним, найпевніше, все нормально. Старий, але не ниций.
— Може, щось і вийде, — нарешті промовила Ліз. Вона говорила задумливо, швидше до себе, ніж до сина. — Ходімо, поговоримо з Бротіґеном і подивимося.
Підіймаючись з нею східцями на третій поверх, Боббі дивувався, відколи вона навчилася правильно вимовляти прізвище Теда. Тиждень? Місяць?
«З самого початку, йолопе, — подумав Боббі, — з першого ж дня».
Спочатку Боббі пропонував, щоб Тед залишався у своїй кімнаті на третьому поверсі, а Боббі — у квартирі на першому. Двері залишать відчиненими і, якщо комусь з них щось знадобиться, можна буде погукати.
— Не думаю, що Кілґаленнам або Проскі сподобається, коли ти о третій ночі волатимеш, якщо тобі насниться страшний сон, — ущипливо зауважила Ліз.
Кілґалени і Проскі мешкали у двох маленьких квартирках на другому поверсі. Ліз і Боббі не підтримували стосунків ні з першими, ні з другими.
— Мені не снитимуться страшні сни, — заперечив Боббі. Його глибоко образило, що з ним поводяться, як з маленьким. — Я серйозно, трясця.
— Притримай язика, — кинула мама. Вони сиділи за кухонним столом Теда; двоє дорослих палили, біля Боббі стояла шипучка.
— Ну, ідея не дуже вдала, — втрутився Тед. — Ти хороший, відповідальний і розсудливий хлопець, та, на мою думку, в одинадцять трохи зарано лишатися на самоті.
Боббі легше було стерпіти почути від друга, що він замалий, аніж від мами. Крім того, слід визнати, що було б моторошно десь після опівночі прокинутись і йти в туалет, знаючи, що ти сам у квартирі. Він зможе, Боббі в цьому не сумнівався, але так, було б моторошно.
— А канапа: її ж можна розтягти і вийде ліжко? — подав ідею Боббі. Вони ніколи її не розкладали, та Боббі точно пам’ятав, що мама якось сказала, що так можна. Він не помилився і проблема розв’язалася. Найпевніше, мама не хотіла, щоб Боббі спав у її ліжку, а про Бротіґена й казати нічого. І вже точно зовсім не хотіла, щоб Боббі ночував у цій задушливій кімнатці на третьому поверсі. Боббі подумалося, що мама так натхненно шукала рішення, що пропустила цілком очевидне.
Отож ухвалили, що Тед у вівторок і середу наступного тижня ночуватиме на канапі-ліжку у вітальні Ґарфілдів. Перспектива захоплювала. Боббі побуде сам два, навіть цілих три дні, враховуючи четвер. А вночі, коли стане моторошно, з ним хтось буде. І то не нянька, а дорослий друг. Звісно, це не виїзд на тиждень у табір «Вінні», але чимось схоже.
«Табір «Броуд-стрит»», — подумав Боббі й мало не розсміявся вголос.
— Нам буде весело, — запевнив Тед. — Я приготую свою коронну страву — квасолю з сосисками.
Він простяг руку і погладив Боббі по його їжачку.
— Якщо збираєтеся готувати квасолю з сосисками, не зайвим буде прихопити з собою оце, — сказала мама і махнула рукою з цигаркою на Тедів вентилятор.
Тед і Боббі зареготали. Ліз Ґарфілд посміхнулася своєю цинічною напівусмішкою, докурила, загасила цигарку в Тедовій попільничці. Боббі знову впала у вічі припухлість її повік.
Коли Боббі з мамою спускалися вниз, йому пригадалося оголошення, що він бачив у парку. Про зниклого вельш-коргі, який принесе вам «М’ЯЧИК», якщо сказати «СКОРЕНЬКО, ФІЛЕ». Треба розповісти Тедові про оголошення. Треба розповісти Тедові про все. Та якщо він скаже і Тед покине номер 149, хто ночуватиме з ним наступного тижня? Що буде з табором «Броуд-стрит»? Двоє приятелів, що вечеряють Тедовою коронною квасолею з сосисками, може, навіть біля телевізора, що мама рідко дозволяла, а потім не лягають спати, доки хочуть?