Тед показав убік стоку, з якого і справді виглядало горлечко пляшки з-під вина «Сандерберд» у коричневому пакеті.
— Просто внизу, як каже Девід Ґудіз, місце, де тобі не знадобиться прізвище і, якщо маєш в кишені готівку, можна придбати майже все.
«Внизу, — думав Боббі, спостерігаючи за трійцею оливковошкірих підлітків у бандитських куртках, що дивилися їм услід. — Країна небезпечних бритв і особливих сувенірів».
«Крітеріон» і універмаг «Мансі» ще ніколи не здавалися такими далекими. А Броуд-стрит? Їхня вулиця і увесь Гарвіч взагалі десь в іншій галактиці.
Нарешті вони дісталися до закладу з вивіскою: «КУТОВА ЛУЗА. ПУЛ, БІЛЬЯРД, АВТОМАТИ, «РЕНІҐОЛД» НА РОЗЛИВ». На ньому також висів плакат: «ЗАХОДЬТЕ, ВСЕРЕДИНІ ПРОХОЛОДНО». Коли Тед і Боббі проходили під плакатом, з дверей вийшов юнак у смугастій футболці та вузькокрисому, шоколадному капелюсі того типу, що їх носив Френк Сінатра. В руці він ніс довгий, тонкий футляр.
«Футляр для кия, — подумав Боббі з сумішшю жаху і приголомшення. — Він носить кий у футлярі, неначе гітару абощо».
— Ну, хто крутіший? — вишкірившись, звернувся він до Боббі. Той вишкірився у відповідь.
Хлопець з футляром для кия зігнув палець пістолетом і націлився на Боббі. Боббі зробив те ж саме. Хлопець кивнув, ніби кажучи: «Окей, ти теж крутий, ми обоє круті», і подався через вулицю, клацаючи пальцями вільної руки і пританцьовуючи в такт музиці, що лунала в його голові.
Тед розгледівся спочатку в один кінець вулиці, потім в інший. Попереду трійко негренят дуріло під струменем напіввідкрученого гідранта. Позаду, звідки вони щойно прийшли, двоє юнаків, один білий, другий, здається, пуерторіканець, знімали ковпаки з коліс старого «Форда». Працювали швидко і зосереджено, ніби хірурги біля операційного стола. Тед глянув, зітхнув, перевів очі на Боббі.
— У «Лузі» дітям не місце, навіть удень, та я не збираюся залишати тебе на вулиці. Ходімо.
Він взяв Боббі за руку і повів усередину.
VІІ. У «Лузі». Сорочка просто з плеча. Перед Вільямом Пеном. Французька сексі-кішечка
Перше, що відчув Боббі, був запах пива. Такий густий, ніби пиво тут пили ще з тих часів, коли піраміди існували тільки на планах. Наступним почувся звук телевізора. Він був увімкнений не на «естраду», а на одну з пообідніх мильних опер, що їх мама Боббі називала «О Джоне, о Маршо». Потім долинув стук більярдних куль. Лише після того, як Боббі сприйняв цю інформацію, свою частку почали надсилати очі: їм треба було призвичаїтись. У приміщенні панував морок. А ще воно було довге, помітив Боббі. Праворуч виднілася арка, зал за нею здавався майже безкраїм. Більшість столів закривали чохли, та коло деяких, залитих острівцями яскравого світла, неквапно походжали чоловіки, раз у раз зупиняючись і нахиляючись, щоб ударити києм. Інші, ледь видимі, сиділи на високих стільцях уздовж стіни і спостерігали. Одному з них чистили чоботи. У нього був вигляд на всі тисячу років.
Прямо перед ними був великий зал, набитий автоматами для пінболу. Мільйони червоних і помаранчевих лампочок кидали миготливі, кислотно-гарячі відсвіти на велетенське табло, на ньому був напис: «ЯКЩО ПОТРУСИТЕ ОДИН АВТОМАТ ДВІЧІ, ВАС ПОПРОСЯТЬ ПОКИНУТИ ПРИМІЩЕННЯ». Молодик, теж у вузькокрисому капелюсі — очевидно, офіційному головному уборі байкерів-хуліганів, що жили внизу, — схилився над «Прикордонним патрулем» і, мов навіжений, тиснув на кнопку. З нижньої губи звисала цигарка, дим вився навколо обличчя і зачесаних назад кучерів. Обернуту навиворіт куртку він обв’язав навколо пояса.
Ліворуч від холу містився бар. Саме звідти й нісся звук телевізора і запах пива. Усередині, згорбившись над кухлями пива, сиділо троє чоловіків, кожен в оточенні порожніх табуреток. Вони були зовсім несхожі на вдоволених любителів пива з реклами. Боббі вони здалися найсамотнішими людьми у світі.
«Чому вони не підсунуть стільці ближче і бодай трохи не потеревенять?» — дивувався Боббі.
Неподалік від них стояло бюро. З дверей за бюро викотився товстий чоловік, і на мить Боббі вловив тихі звуки радіо. З рота в товстуна стирчала сигара, одягнений він був у сорочку з пальмовим візерунком. Чоловік приклацував пальцями, як крутелик з києм у футлярі, й мугикав мотивчик, щось на кшталт: «Чу-чу-чоу-чу-чука-чоу-чоучу-чу-чоу-чоу». Боббі впізнав мелодію: «Текіла», гурт «Чемпс».