«Головна родзинка закладу, — якось розповідала вона, — це те, що бар розташований у Гарвічі, а сам ресторан — на території Бріджпорта».
Перед ним, на самому краю Пуританського майдану, був припаркований «десото» такого пурпурового відтінку, якого Боббі зроду не бачив і навіть не уявляв. Колір був такий яскравий, що аж очі різало. І аж заболіла голова.
Їхні машини такі ж, як і їхні жовті плащі, гостроносі туфлі та масна ароматизована штука, якою вони зализують волосся. Крикливі й вульгарні.
Пурпурове авто було густо поштриховане вертикальними і списоподібними рисками хрому. Бризковики мали форму спідничок. Прикраса на капоті була величезна: голова конкістадора де Сото мерехтіла в пообідньому мареві, ніби фальшивий самоцвіт. Шини були білі й товсті, покришки коліс схожі на лопаті турбіни. Ззаду була прикріплена радіоантена. На ній теліпався хвіст єнота.
— Ниці люди, — прошепотів Боббі. Сумнівів не залишалося. І хоч це й був «десото», та він зовсім не був схожий на автомобілі, які Боббі бачив раніше: вигляд у нього був інопланетний, ніби в якогось астероїда. Коли вони під’їхали до запрудженого автівками роздоріжжя, Боббі побачив, що оббивка сидінь зелена з металевим полиском, неначе коник-стрибунець. Контраст із зовнішнім пурпуром був просто-таки кричущий. Кермо було оббите білим хутром. — Святі роги, це вони!
— Ти маєш відволіктися, — наказав Тед, схопивши Боббі за плечі. Спереду надривалися «Янкі», та водій однаково не звертав ані найменшої уваги на пасажирів з заднього сидіння — і за це щира вдячність. Тед щосили струсив Боббі, перш ніж відпустити. — Тобі треба відволіктися, зрозумів?
Боббі зрозумів. Джордж Сандерз теж зводив цегляну стіну, щоб приховати від дітей свої думки і плани. Одного разу він заслонився Морі Віллзом, та тепер не думав, що бейсбол подіє. А що тоді?
Боббі побачив за три чи чотири квартали від Пуританського майдану напнутий над тротуаром навіс «Ашер Емпайр» і зненацька почув звук боло-баунсера Саллі-Джона: вуп-вуп-вуп. «Якщо вона — сміття, то я хотів би бути сміттярем», — сказав тоді Ес-Джей.
Афіша, що вони бачили того дня, заполонила думки Боббі. «Французька сексі-кішечка», як називали Бріжітт Бардо в газетах, була закутана лише в рушник і в свою усмішку. Вона чимось скидалася на жінку з календаря в «Кутовій лузі», ту, що виходила з машини, високо задерши спідницю, так що було видно підв’язки. Однак Бріжітт Бардо була вродливіша і справжня. Хоч і застара для Боббі Ґарфілда та його ровесників («Ти вже стара, а я молодий, так мені, люба, говорять завжди», — як співав Пол Анка з тисяч радіоприймачів), проте вона вродлива, та й навіть кіт має право дивитися на королеву — ще одна примовка матері. Навіть кіт має право дивитися на королеву. Боббі відкинувся на сидінні. Він бачив її все чіткіше. Його очі набрали того ж затуманеного, відсутнього виразу, який під час провалів з’являвся в Теда. Боббі побачив мокре після душу пухнасте біляве волосся, западинку грудей під рушником, довгі стегна, нафарбовані нігті на ногах, якраз понад словами: «ТІЛЬКИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ. ПОКАЗУВАТИ ВОДІЙСЬКІ ПРАВА АБО СВІДОЦТВО ПРО НАРОДЖЕННЯ». Вловив запах її мила, легкий і квітковий, аромат парфумів («Нюї о Парі»), почув звуки радіо в сусідній кімнаті. Крутили Фредді Кеннона, літнього бебоп-символа «Сейвін-Року»:
«Кружля під повільняк, під ча-ча-ча і реґ, притупує у такт, вистрибує під шеґ…»
Туманно Боббі відзначив, що дуже далеко, в іншому світі, вище по спіралі дзиґи, їхнє таксі зупинилося прямо перед «Вільямом Пенном», точнісінько поруч з пурпуровим синцем «десото». Боббі майже чув автомобіль у себе в голові. Якби авто мало голос, воно б заволало: «Розстріляйте мене, я занадто пурпурове! Розстріляйте мене, я занадто пурпурове!» А неподалік Боббі відчув їх. Вони сиділи в ресторані, підвечіркуючи біфштексом. Обоє замовили однакові, слабкого просмаження, з кров’ю. Перш ніж піти, вони, можливо, повісять у телефонній кабінці оголошення про зникнення домашнього улюбленця або написану від руки картку: «ПРОДАЮ СТАРИЙ АВТОМОБІЛЬ». Звісно ж, догори ногами. Вони були там, ниці люди в жовтих плащах і білих туфлях, запиваючи мартіні шматки майже сирої яловичини. І якщо вони звернуть думки в цьому напрямку…