— …уявлення про долю, як про силу, якої неможливо уникнути, схоже, зароджується в греків. Був такий драматург, Еврипід, який…
— Подзвони, — випалив Боббі. Хоч за життя не випалив ще жодної цигарки (у 1964-му йому на тиждень не вистачатиме і блоку), його голос пролунав хрипко, як голос Теда пізно ввечері після денної дози «Честерфілда».
— Що, перепрошую?
— Подзвони містерові Файлзу і дізнайся, як пройшов бій, — Боббі зиркнув на сонячний годинник. — Зараз дев’ята сорок дев’ять. Якщо було тільки вісім раундів, то поєдинок уже скінчився.
— Я теж думаю, що бій скінчився, та якщо зателефоную Файлзові так швидко, він може запідозрити, що мені щось відомо. І то не з радіо, бо, як ми обоє знаємо, його на радіо не передають. Краще зачекати. Безпечніше. Нехай вважає, що на мене находять дивовижні осяяння. Подзвоню о десятій, ніби очікував, що результат буде за очками, а не нокаут. А до того часу, Боббі, перестань хвилюватися. Кажу ж тобі, це так само надійно, як прогулянка по пірсу.
Боббі більше й не намагався стежити за ходом подій у «Пильному оці Гаваїв». Просто сидів на канапі і слухав лопотання акторів. Якийсь чоловік кричав на товстого гавайського копа. Жінка в білому купальнику кинулася у хвилі прибою. Одне авто переслідує інше під фоновий дріб барабанів. Стрілки сонячного годинника повзли, з мукою підбираючись до цифр десять і дванадцять, неначе альпіністи, що долають останні кілька сотень футів до вершини Евереста. Чоловік, що вбив світську левицю, сам був убитий, коли тікав через ананасову плантацію, і «Пильне око Гаваїв» нарешті скінчилося. Боббі не став чекати анонсу на наступний тиждень, а вимкнув телевізор і попросив:
— Ну подзвони. Будь ласка, подзвони.
— Зачекай хвильку, — сказав Тед. — Здається, я перепив шипучки. Мої цистерни з роками всохлися.
Він почовгав до ванної. Безкінечна пауза. Аж нарешті почувся плюскіт сечі в унітазі.
— Ху-ух, — простогнав Тед із неабияким задоволенням.
Боббі більше не міг всидіти на місці. Зірвався на ноги і закружляв по кімнаті. Він був упевнений: у цей момент у «Ґарден» саме знімають Томмі Урагана Гейвуда, як він стоїть у своєму кутку рингу, підбитий, але сяйливий, а на обличчі зблискує біле світло фотоспалахів. Дівчина з реклами «Жилет» стоїть поряд, обіймаючи Гейвуда однією рукою за плечі, а він поклав свою руку їй на талію. А в іншому кутку скоцюрбився всіма забутий Едді Албіні. Каламутні очі запливли і майже не розплющуються. Він і досі не може оговтатися від побоїв.
Коли Тед повернувся, Боббі був у розпачі. Він знав: Албіні програв поєдинок, а його друг програв п’ятсот доларів. Чи залишиться Тед, коли зрозуміє, що збанкрутував? Можливо. Але якщо він залишиться і з’являться ниці люди…
То стискаючи, то розтискаючи кулаки, Боббі стежив, як Тед підняв слухавку і набрав номер.
— Розслабся, Боббі, все буде гаразд, — втішав його Тед.
Та Боббі не міг розслабитися. У його нутро ніби дротів напхали. Тед тримав слухавку біля вуха і мовчав, здавалось, цілу вічність.
— Чому ніхто не відповідає? — люто просичав Боббі.
— Тільки два гудки, Боббі. Чому ти… Доброго вечора, телефонує містер Бротіґен. Тед Бротіґен. Так, мем, сьогодні по обіді.
Неймовірно, Тед підморгнув Боббі. Як він може бути таким байдужим: Боббі думав, що на місці Теда не зміг би і слухавки коло вуха втримати, а про підморгування й говорити нічого.
— Так, мем, він зі мною.
Тед обернувся до Боббі й, не затуляючи мікрофона долонею, сказав:
— Аланна хоче знати, як там твоя дівчина.
Боббі спробував щось сказати, та спромігся лише на хрип.
— Боббі каже, що в неї все чудово і вона гарна, наче літній день, — повідомив Тед Аланну. — Можете покликати Лена? Так, так, я зачекаю. Але, будь ласка, скажіть, чим закінчився поєдинок.
Пауза затяглася на цілу вічність. Обличчя Теда було непроникне. Коли цього разу він обернувся до Боббі, то затулив мікрофон рукою.
— Вона каже, Албіні добряче натерпівся у перших п’яти раундах, якось протримався у шостому і сьомому, а у восьмому ні з того ні з сього як замахнувся правим хуком, так і вклав Гейвуда на брезент. І амінь Ураганові. Оце так несподіванка, скажи?