Зіниці Теда, зауважив Боббі, застигли на місці.
— Поклади пасок до рота.
Вона засунула його поміж губ.
— Коли заболить, кусай.
— Коли заболить.
— Перехопи біль.
— Перехоплю.
Тед востаннє провів великим вказівним пальцем від ліктя до зап’ястя і поглянув на Боббі.
— Побажай мені удачі.
— Удачі, — палко відгукнувся Боббі.
Далеким сонним голосом Керол Джербер сказала:
— Боббі кинув качкою в якогось чоловіка.
— Справді? — спитав Тед, надзвичайно м’яко стискаючи лівою рукою ліве зап’ястя Керол.
— Боббі подумав, що то ница людина.
Тед скосив очі на Боббі.
— Не така ница людина, — почав пояснювати Боббі. — Просто… ох, не бери в голову.
— Все одно вони дуже близько, — сказав Тед. — Годинник, сирена…
— Я чув, — понуро озвався Боббі.
— Я не чекатиму до вечора, поки приїде твоя мама. Не наважуся. Перебуду день у кіно, чи в парку, чи ще десь. На крайній випадок у Бріджпорті є нічліжки. Керол, ти готова?
— Готова.
— Коли біль підійметься, що ти робитимеш?
— Перехоплю. І втисну зубами в пояс Боббі.
— Хороша дівчинка. Десять секунд — і тобі стане значно краще. — Тед набрав повні груди повітря. Витяг праву руку, аж доки вона не зависла над бузковою ґулею на плечі. — Зараз буде боляче, люба. Наберися духу.
Усе сталося не за десять і навіть не за п’ять секунд. Боббі здалося, що це тривало лиш мить. Правий зап’ясток Теда натиснув прямо на ґулю під напнутою шкірою. Водночас він різко смикнув її за зап’ястя.
Щелепи Керол напружилися, коли вона вгризлася зубами в пояс.
Боббі почув короткий хрускіт. Так часом хрускотіла заклякла шия, коли він повертав голову. Тоді ґуля на руці Керол зникла.
— Бінго! — вигукнув Тед. — Виглядає добре! Керол?
Вона розтулила рот. Пояс Боббі випав на коліна. Боббі помітив на шкірі ланцюжок крихітних вм’ятинок. Вона прокусила пояс ледь не наскрізь.
— Уже не болить, — сказала Керол зачудовано. Пробігла пальцями правої руки до ушкодженого місця — фіолетова шкіра на ньому вже темнішала — торкнулася синця. Скривилася.
— Поболюватиме десь ще з тиждень, — попередив Тед. — І бодай два тижні цією рукою не можна нічого підіймати чи кидати, інакше кістка може знову вискочити.
— Я буду обережна.
Керол знову могла дивитися на руку. Вона продовжувала обмацувати синець легкими, перевіряльними рухами.
— Скільки болю перехопила? — поцікавився Тед і, хоч обличчя його залишалося серйозним, Боббі здалося, в голосі забринів натяк на усмішку.
— Майже весь, — пробурмотіла Керол. — Не боліло майже взагалі.
Та ледь промовивши ці слова, вона обм’якла на стільці. Очі в неї були розплющені, але безтямні. Керол зомліла вдруге.
Тед наказав Боббі принести мокрого рушника.
— В холодній воді. І викрути, але не дуже сильно.
Боббі побіг, схопив з полиці біля ванни рушника для обличчя і намочив холодною водою. Нижня половинка вікна була з матового скла, та якби він виглянув крізь верхню половинку, то побачив би, як під’їжджає мамине таксі. Проте Боббі не виглянув, заклопотаний своїм завданням. І навіть не згадав про зелений брелок, хоч той лежав на полиці прямо в нього перед носом.
Коли Боббі повернувся до вітальні, Тед уже знову сидів на стільці з високою спинкою, тримаючи Керол на колінах.
Боббі відзначив, як сильно в неї засмагли руки проти решти шкіри, чистої, гладенької та білої, крім місць, де проступили синці.
«Вона ніби натягла на руки нейлонові панчохи», — подумав він з крихтою веселості. Очі Керол потроху прояснювалися і вона стежила, як Боббі підійшов. Та вигляд у неї був не найкращий: волосся сплуталося, по обличчю стікає піт, між носом і кутиком рота цівка засохлої крові.
Тед узяв рушника і заходився витирати їй обличчя і чоло. Боббі опустився навколішки коло підлокітника. Керол сіла рівніше, вдячно підставляючи обличчя вогкій прохолоді. Тед витер їй з носа кров і відклав рушника на журнальний столик. Відкинув з чола Керол мокре від поту волосся. Коли кілька пасом впало назад, він підніс був руку, щоб знову їх прибрати.
Та перш ніж він встиг це зробити, вхідні двері будинку з грюкотом розчинилися. З коридору почулися кроки. Рука на вологому чолі Керол застигла. Тед і Боббі ззирнулися і між ними струменіла одна-однісінька думка, могутній телепатичний посил з одного слова: «Вони».
— Ні, — сказала Керол, — не вони. Боббі, це твоя м…