(ідуть оточують тепер на оголошеннях його ім’я)
про ницих людей. Тоді Боббі сповз на підлогу. Намагався пригальмувати, та коліна не хотіли розгинатися.
Ліз глянула на нього, схоже, без особливого зацікавлення, і перевела погляд на Теда, що сидів на стільці зі столиком на колінах. Ніжки наставилися йому в обличчя. По одній щоці цебеніла кров, а волосся стало швидше червоне, аніж сиве. Він намагався щось сказати, та з горла виривався лише сухий, розгонистий кашель старого курця.
— Брудний маніяк. Брудний, огидний маніяк. За два центи я спущу тобі штани і повідриваю твоє брудне причандалля.
Вона обернулася і знову зиркнула на сина, що лежав, скрутившись клубком. Вираз, що Боббі помітив у тому її оці, яке принаймні можна було роздивитися — презирливий, звинувачувальний — змусив його заплакати ще дужче. Вона не сказала: «Ти такий самий», проте Боббі прочитав це в її оці. Тоді Ліз знову обернулася до Теда.
— Знаєш, що? Ти потрапиш за ґрати.
Вона наставила на Теда пальця і навіть крізь сльози Боббі помітив, що нігтя, який був на місці, коли мама сідала в «мерк» містера Бідермена, більше немає, а замість нього видніється кривавий, рваний рубець. Її голос лунав розпливчасто, так, ніби розсіювався, долаючи завелику нижню губу.
— Зараз я викличу поліцію. Як маєш клепку в голові, сиди спокійно, поки я дзвонитиму. Просто припни язика і не рухайся, — її голос все підвищувався і підвищувався. Подряпані, з набряклими кісточками пальців і зламаними нігтями руки стиснулися в кулаки і вона потрясла ними перед Тедом. — Як утечеш, я наздожену і розшматую тебе найдовшим ножем для м’яса, який тільки маю, ось побачиш. Я зроблю це просто на вулиці, в усіх перед очима, а почну з тієї частини тіла, яка, схоже, завдає тобі… вам, хлопцям… стільки клопоту. Тож сиди тихо, Бреттіґене, якщо хочеш дожити до в’язниці, і щоб навіть не рипався.
Телефон стояв на столику біля канапи і вона рушила до нього. Тед сидів зі столиком на колінах, по щоці цебеніла кров. Боббі скоцюрбився поряд з годинником, який мама виміняла на рекламні наліпки. Разом із подихом Тедового вентилятора у вікно линув поклик Баузера: гав-гав-гав.
— Місіс Ґарфілд, ви не знаєте, що тут сталося. З вами трапилося дещо жахливе і я глибоко вам співчуваю… Але це трапилося з вами, а не з Керол.
— Замовкни, — вона не слухала, навіть не дивилася в його бік.
Керол підбігла до Ліз, простягла руки, та так і застигла. Очі на блідому личку стали величезними. Щелепа відвисла.
— Вони зірвали з вас сукню? — це був напівшепіт, напівстогін. Ліз припинила набирати номер і повільно обернулася до неї. — Чому вони зірвали з вас сукню?
Здавалося, Ліз замислилася над відповіддю, ретельно зважувала.
— Замовкни, — проказала вона врешті-решт, — просто замовкни, добре?
— Чому вони за вами гналися? Хто б’є? — її голос зірвався. — Хто б’є?
— Замовкни! — Ліз впустила телефон й затулила вуха руками. Боббі дивився на неї з дедалі більшим жахом.
Керол обернулася до нього. По щоках котилися свіжі сльози. У її очах стояло розуміння, знання на кшталт того, що було в нього самого, коли містер Макквон намагався його надурити.
— Вони за нею гналися, — сказала Керол. — Коли вона спробувала втекти, наздогнали і змусили повернутися.
Боббі знав. Її переслідували по готельному коридору. Він бачив це, хоч і не пам’ятав де, але бачив.
— Змусьте їх припинити! Зробіть так, щоб я цього не бачила! — закричала Керол. — Вона відбивається, але не може втекти! Відбивається, але не може втекти!
Тед штовхнув столика на підлогу і насилу зіп’явся на ноги. Його очі палали.
— Обійми її, Керол! Міцно! Тоді це припиниться!
Здоровою рукою Керол обхопила матір Боббі. Ліз позадкувала на крок і ледь не впала, зачепившись туфлею за ніжку канапи. Зуміла втриматися на ногах, але телефон покотився на килим поряд з простертою кросівкою Боббі. З нього полинуло тріскуче покаркування.
На мить усе так і застигло. Ніби вони грали в фігури і хтось крикнув: «Замри!» Перша ожила Керол: відпустила стан Ліз Ґарфілд і відступила назад. Спітніле волосся лізло в очі. Тед підійшов і поклав руку їй на плече.
— Не чіпай її, — сказала Ліз, але механічно, без настійливості. Хоч що б там спалахнуло в її голові при вигляді Теда Бротіґена з дитиною на колінах, воно трохи пригасло, принаймні на якийсь час. Вигляд у Ліз був знесилений.
Однак Тед опустив руку.