Догадается уважаемый читатель, о каких орлах-вызволителях в стихотворении идет речь?
Цитирую строфу полностью:
«Помогли нам визволятись
Люди із орлами —
Отож фюрер Адольф Гітлер
3 своїми синами».
Во как! А я, читая бредни сторонников кровавой «русской весны», навязанной нам в 2014 году кремлевским Путлером и его фашистами, никак не мог понять: откуда ж они в Украине взялись, мерзавцы эти?
Причем в таком количестве.
Да они тут и пребывали тихонько — со времен отгремевшей на наших полях войны с немцами. И ждали своего часа, своей проклятой «весны».
Ну, если не они лично — лет-то сколько минуло с той войны страшной, то их дети и внуки.
Дедыпредавали — это о них.
Ну, пусть еще раз проштудируют историю.
Она все помнит.
Ничего не забывает и ничего не прощает.
Кстати, последний номер газеты в оккупированных Пологах вышел 14 августа 1943 года — через день после того, как на Донбассе развернулось широкомасштабное наступление Красной Армии, в ходе которого — 17 сентября, немцев вышибут из Полог.
А газета «Наше життя» бодро вещала: «Ці чутки [о наступлении] — явна брехня. Німецька армія на сході міцно тримає в своїх руках оборонні позиції і завдає атакуючому ворогові великих втрат».
Закрыв номер, я, к слову, обнаружил, что подписал его в печать другой редактор. Его предшественник, у которого была немецкая фамилия, куда-то исчез. Видимо, он не очень верил в то, что «німецька армія міцно тримає оборонні позиції».
Вот что коротко я хотел сказать перед тем, как мы, образно говоря, на машине времени перенесемся… в оккупированные Пологи.
Это очень даже возможно: архивы той поры открыты для всех.
«Німецька армія визволителька назавжди вигнала більшовиків. Український народ розуміє, що тільки поруч з великою німецькою нацією він збудує нове, світле, радісне, життя».
/І. Патока, завідуючий Пологівським РВНО, «Український народ вже більшовикам не вірить». «Нове життя», 29 января 1943 года/
***
«В суді
З 23 по 26 березня, з 2 по 3 квітня 1943 року в м. Пологи засідав Надзвичайний німецький суд з Дніпропетровська. В його компетенцію увійшов розгляд найбільш великих злочинів діяльності в межах всього Генерального комісаріату. Разом з іншими справами були розглянуті й такі:
справа обвинуваченого Сидора Бондаренко, який в грудні 1942 року в Пологах в українки Валентини Ворошевої зламав замок і вчинив крадіжку. Суд присудив обвинуваченого Сидора Бондаренка на 3 роки каторжної в'язниці;
справа обвинуваченої агронома Ганни Семененко у незаконному вилученні від загального народного вжитку посівної пшениці. Суд присудив обвинувачену на 8 місяців в'язниці та 1000 карбованців штрафу;
справа Степана Волика з села Андріївки, який обвинувачується в тому, що, супроводжуючи труни з трупами німецьких солдат, відкрив дві труни і викрав з них дві пари ботинок. Суд присудив його на вісім років каторжної в'язниці;
справа Григорія Заболотного з села Ново-Михайлівки, який з метою пограбування односільчанки гр-ки Донець убив її. Суд присудив його до страти на смерть;
справа Олександра Подлецького, який в селі Кіршвальд працював мірошником, обвинувачується в тому, що в листопаді минулого року, завдяки необережності, викликав пожежу млина. Суд останнього виправдав.
Уїздний комісар ГЕРНЕР»
/«Нове життя», 10 апреля 1943 года/
***
«Настав час знищення радянського раю — цього пекельного життя. Великий німецький народ прийшов до нас і вирвав нас з казанів киплячої смоли, щоб ми на руїнах пекла збудували рай. Німецьке командування оцінило нашу щирість на трудовому фронті й довіряє кожному українцеві стати в ряди німецької армії і спільно знищити більшовизм — будівника пекельного життя. Лише наша віддана й чесна праця скоротить шлях до мирного життя, до правди і волі».
/П. Корж, «Наземно пекло». «Нове життя», 19 мая 1943 года/
***
«Я влаштувалась добре
Подаємо нижче дослівну копію листа Марії Василівни Шендрик, яка проживала в м. Пологи по вул. Запоріжській, 6 і 5 мая виїхала на роботу до Німеччини.
Добрий день дорога мамо! На першій строчці мого листа я тобі повідомляю, що я пока жива і здорова того і вам бажаю у вашому сімейному житті. Мамо, я доїхала до місця благополучно тільки одне погано, що я не разом з Марусею, тобто не в одного хазяїна, їхали ми 10 днів, а на одинадцятий день приїхали до міста Галле. В суботу 15 травня мене привезли до хазяїна. У нього корів немає, але молока п'ємо досхочу. їсти, пити що вгодно. Як тільки приїхала, зараз хазяйка пішла і взяла пива, ковбаси, масла та посадила мене їсти. Хазяйка дала мені окрему кімнату на верхньому поверсі, будинок двохповерховий, ліжко, пирину, простінь, подушку. Дала мені два халати, чулки шовкові, туфлі і я ходила гуляти у неділю 16 травня з дівчатами, які живуть поблизу мене».
/«Нове життя», 2 июня 1943 года/
***
«В Пологівському районі один за одним розпускаються бувші колгоспи — це залишене потомство більшовиків. 30 травня 1943 року на розпуску бувшого колгоспу «Ударник», Ново-Карлівської сільуправи, були присутні уїздний комісар п. Гернер, районний керівник сільського господарства п. Роперс, дільничий керівник сільського господарства п. Поль та багато представників громадських установ. Мешканці села Ново-Карлівки з почуттям глибокої радості прийняли гостей, в яких вони бачать своїх визволителів. На мітинзі, влаштованому в честь розпуску бувшого колгоспу «Ударник», уїздний комісар п. Гернер сказав: «Колгоспній системі прийшов кінець, могутня зацікавленість в роботі перевищує все — кожному селянинові своя земля. Чесно трудитись і таким чином допомагати німецькій армії остаточно звільнитись від більшовиків — обов'язок кожного селянина».
/«Свято в с. Ново-Карлівка», «Нове життя», 2 июня 1943 года/
***
«Як і німецький солдат, доброволець одержує те ж саме харчування та приміщення. Час від часу доброволець також одержує горілку і щоденно свою норму тютюну. Хто бажав стати на захист безпечності та порядку своєї батьківщини — стане добровільнім. Борись разом з Німеччиною за перемогу своєї батьківщини і стань в ряди добровільців!»
/«Нове життя», 9 июня 1943/
***
«Сьогодні радісний день, тому що перший солдат одержує зарплату. Зарплата, яка належить дабровільцям, виплачується 3 рази на місяць після кожних 10 днів. Щомісяця одержують: стрілець — 325 крб., заступник ком. Видділу — 450 крб., командир відділу — 525 крб. Служити в частинах добровільців є пошана для твоєї батьківщини. Перемога Німеччини вирве вас назавжди з кігтів Сталіна та його більшовицької зграї. Тому служи своїй батьківщині! Стань добровільцем!»
/«Нове життя», 12 июня 1943 года/
***
«Село стало великою дружнього сім'єю, яка себе почуває спокійно під захистом німців, при них зростає і квітне. Це була нагорода за щиру працю, бо всі знали, що без праці ніщо не дається. І коли веселими ночами вдалені лунали пісні і веселий сміх лунав у такт з гопаком, всі почували, що вони живуть в новий, щасливий час, якому вони із вдячністю віддають всі свої сили, щоб своєю працею допомагати знищити більшовизм, а після його знищення закріпи ти те, що вже тепер, хоч і частково, досягнуто їхньою громадою».
/Гайо, «Радість в українському селі». «Нове життя», 18 июня 1943 года/
***
«9 червня ц. р. на зборах посадників сільських управ Куйбишевського району, де було присутнє і місцеве населення, з доповіддю виступив добродій Горбачов, який був відряджений у Німеччину для ознайомлення з життям українських робітників. Добродій Горбачов відвідав українських робітників, які працюють на заводах і фабриках у Кенігсберзі і Нюрнберзі. Українські робітники йому розповіли і показали, де й при яких умовах вони живуть та працюють.