Проте подальші пошуки не дали нічого втішливого. Куди тільки вона не зверталась, шукаючи привабливішої обстановки. Але їй одразу рішуче відмовляли. Скрізь потребували тільки досвідчених робітниць. Доводилось чути й грубі відповіді. Особливо боляче вразив Керрі грубий прийом в майстерні верхнього одягу. Їй довелося піднятись аж на четвертий поверх.
– Ні-ні! – відрубав майстер, – кремезний брутальний чоловік. Нікого нам не треба! Не заважайте!
Вечоріло, і її надії й сили, вся її мужність танули. Адже вона виявила неабияку наполегливість. Такі зусилля заслуговували на кращу винагороду. Величезна ділова частина міста здавалася стомленій дівчині ще байдужішою й жорстокішою. Здавалось, що усі двері були замкнені для неї. Боротьба, схоже, буде надто запекла – годі й сподіватися чогось добитись.
Повз неї нескінченною вервечкою квапились чоловіки й жінки. Навкруги вирувало чуже життя, сповнене зусиль і прагнень. Вона почувала свою безпорадність у цьому вирі – така собі билинка на його хвилях. Вона силувалась міркувати, куди б ще податись. Але де ті двері, які її впустять? Скрізь – те саме. Ті ж принизливі прохання і та ж відмова.
Зрештою, змучена тілом і душею, вона попленталась до квартири сестри Мінні, на ній тепер зосередились її думки. Почався невеселий, безнадійний відступ, що на нього з настанням ночі так часто приречені шукачі роботи. Проходячи П’ятою авеню, в напрямі Ван-Б’юрен-стріт, вона збиралася сісти в конку. І раптом опинилася під дверима оптової взуттєвої фірми і крізь дзеркальне вікно побачила джентльмена середнього віку за маленьким столиком. Підкоряючись якомусь внутрішньому імпульсу, що часом виникає з почуття безнадійної поразки, як останній проблиск розбитих намірів, Керрі неквапливо попростувала крізь двері до джентльмена. Той зацікавлено поглянув на її стомлене обличчя.
– Ви до мене?
– Я… чи не знайдеться у вас якоїсь роботи? – вимовила Керрі.
– Справді, не знаю, – відповів він чемно. – А якої саме роботи ви шукаєте? Може, ви друкарка?
– О, ні!
– Бачите, у нас потреба тільки в рахівниках і друкарках. Але може пройдете он туди і запитаєте нагорі? Там кілька днів тому були потрібні люди. Спитайте містера Брауна.
Вона поспішила до бічного входу і піднялася ліфтом на четвертий поверх.
– Віллі, поклич містера Брауна! – гукнув ліфтер хлопчикові, що стояв поблизу.
Віллі побіг і незабаром доповів, що містер Браун просить її почекати, він зараз прийде.
Підсобне приміщення, в якому вона опинилась, нічим не виказувало, що це за підприємство, отож Керрі не мала припущень, що за робота тут передбачається.
– То ви хочете дістати якусь роботу? – спитав містер Браун. – А вам уже доводилося працювати на взуттєвій фабриці?
– Ні, сер.
– Як вас звати? – спитав він і додав: – Не певен, чи знайдеться щось для вас. Чи згодні ви працювати за чотири з половиною долари на тиждень?
Знеможена поразками, Керрі подумала, що це не так і мало. Вона раніше сподівалась, що їй запропонують хоча б шість доларів. Усе ж таки вона погодилась, і він записав її прізвище й адресу.
– Приходьте о восьмій годині ранку у понеділок, – сказав він на прощання. – Я гадаю, що для вас знайдеться якась робота.
Керрі збадьорилася: нарешті знайшла щось, варте уваги. Кров теплою хвилею розлилася по тілу. Нервове напруження спало. Вона вийшла на залюднену вулицю і відчула начебто щось нове. Яким легким кроком посувається натовп! Керрі лише тепер помітила на обличчях посмішки. До вуха долинули уривки розмов, сміх, повітря віяло свіжістю. Робочий день вже скінчився, і людський потік виливався з кожної будівлі. Керрі бачила вдоволені обличчя і прискорила кроки. Адже вдома, у сестри, на неї чекає обід. Вона поспішала і, хоч була неабияк утомлена, вже не відчувала, що ноги болять. Цікаво, що скаже Мінні? Ах, незабаром зима – довга зима в Чикаго – це вогні, натовп, розваги! Це велетенське місто, зрештою, таке чудове! Оця фірма, де Керрі працюватиме, мабуть, непогана. Там такі величезні вікна із дзеркального скла. У неї там усе піде добре. Їй пригадався Друе і все те, що він їй говорив. Життя знову набуло барв – веселих, яскравих. Керрі сіла в конку в чудовому настрої, все ще почуваючи, як тепла кров пульсує в жилах. Вона житиме в Чикаго! – бриніло в її душі. Їй буде значно краще, ніж колись… Вона буде щаслива!