Конторські приміщення були розташовані на другому поверсі. Туди вона й попрямувала, розпитавшись. Там побачила кількох дівчат, вочевидь, таких же шукачок, але виглядали вони більш незалежно і упевнено, як досвідчені міські жительки. Під їхніми втупленними поглядами, Керрі почувала себе кепсько. Минула майже година, поки, нарешті, Керрі покликали.
Чоловік з різкими, швидкими рухами сидів біля вікна за письмовим столом.
– Вам уже доводилося працювати в магазині?
– Ні, сер, – відповіла Керрі.
– Отже, не доводилося… – він пильно подивився на неї.
– Ну, а нам потрібні саме продавщиці з досвідом. Гадаю, ви нам не підійдете.
Керрі почекала ще якусь мить.
– Чого ж ви чекаєте? – витріщився він. – Не забувайте, ми тут дуже зайняті!
Керрі похапцем рушила до дверей.
– Заждіть! – спинив він її. – Я запишу ваше прізвище і адресу. Іноді нам бувають потрібні такі дівчата.
Вибравшись на вулицю, дівчина ледве стримувала сльози. Не так остання поразка, як усі враження цього виснажливого дня зовсім позбавили її самовладання, геть утомили і змучили. Уже не було бажання звертатись в інші універсальні магазини. Керрі йшла навмання, почуваючись якось безпечніше і спокійніше серед натовпу.
Отак блукаючи недалеко від річки на Джексон-стріт, вона звернула на одну з головних артерій міста. Раптом її увагу привернув аркуш обгорткового паперу з написом штемпельною фарбою: «Потрібні робітниці – пакувальниці й швачки». Хвилинку повагавшись, Керрі ввійшла.
Фірма «Шпайгельгайм і К°» випускала дитячі кашкети і займала один поверх – п’ятдесят футів завширшки і футів вісімдесят завдовжки. В коридорах було досить темно. У приміщенні по кутках, заставлених машинами й верстатами, було світліше. Багато робітниць – серед них – кілька чоловіків, – були зайняті роботою. Розхристані жінки з плямами мастила й пороху на обличчях, в мішкуватих бавовняних платтях і зношеному взутті, позакочували рукава, від задухи порозстібувались, оголивши руки й шиї. З їхнього неохайного, незграбного вигляду, із їхніх блідих і виснажених від браку повітря облич можна було здогадатись, що це робітниці найнижчої категорії. А втім, їх ніяк не можна було назвати боязкими; навпаки, ці жваві жінки були зухвалі і лайливі.
Керрі знічено озиралась, не відчуваючи ніякого бажання працювати тут. Її скоса розглядали, і це бентежило, але ніхто не поцікавився, чого їй треба. Вона стовбичила довго, аж поки її завважили всі присутні. Нарешті хтось кивнув майстрові. Той наблизився – у фартусі й сорочці з засуканими рукавами.
– Ви до мене? – спитав він.
– Вам потрібні робітниці? – промовила Керрі, уже навчившись прямо ставити питання.
– А ви вмієте підшивати шапки?
– Ні, сер.
– А маєте якийсь досвід у роботі?
Керрі відповіла, що не має.
– Так… – промовив майстер, задумливо чухаючи за вухом. – Нам таки потрібна швачка. Але досвідчена. Бо ніколи возитися, знаєте… – Він помовчав, поглянув у вікно. – Може, ми могли б поставити вас на підрубку… – замислився він.
– А скільки ви платите за тиждень? – насмілилася запитати Керрі. Зичливість цього чоловіка і його просте поводження викликали довіру.
– Три долари з половиною.
«Ох!» – мало не скрикнула вона. Але нічим не виказала свого розчарування.
– Власне, зараз ми нікого не потребуємо, – продовжував він недбало, розглядаючи її зусібіч, як якийсь пакунок. – Приходьте в понеділок вранці, і я, може, підшукаю місце.
– Дякую… – ледве чутно вимовила Керрі.
– Якщо прийдете, візьміть з собою фартух, – сказав майстер.
І він пішов, навіть не спитавши, як її звуть.
Вигляд майстерні і мізерна платня завдали неабиякого удару надіям Керрі. Але після всіх жорстоких поразок, яких вона зазнала, її все-таки порадувало, що нарешті їй запропонували хоч якусь роботу. Попри всі її скромні сподівання, вона ніяк не могла уявити, що візьметься за отаку роботу, адже звикла до кращого. Усе своє життя вона провела на свіжому повітрі, і тепер усе в ній протестувало проти ув’язнення в такому місці. Тут так брудно і неохайно. Низька стеля, дівчата розпатлані, якісь озлоблені. У них, мабуть, тільки лихе на думці й на душі, міркувала вона. А все ж таки – їй запропонували роботу! Виходить, Чикаго не таке вже й погане місто, коли в перший же день тут можна знайти щось. Згодом трапиться й краще.