У понеділок Керрі встала рано і зібралася йти на роботу.
Вона одягла стареньку перкалеву блузку, синю в цяточки, вигорілу коричневу саржеву спідницю і невеличкий солом’яний брилик, який носила ціле літо в Колумбія-Сіті. Черевики в неї були старі, а бантик, зім’ятий і безформний, напевне, став такий від довгого і частого вжитку. Вона мала вигляд звичайної робітниці, тільки риси її обличчя були трохи правильніші, ніж у більшості дівчат, і це надавало їй привабливого і водночас якогось стриманого вигляду.
Не легко встати вдосвіта, коли звикнеш, як Керрі вдома, спати до сьомої, а то й до восьмої години. Вона дістала деяке уявлення про те, як живе Гансон, коли, ще зовсім заспана, зазирнула о шостій годині в їдальню і побачила його, — він мовчки кінчав снідати. Поки вона одягалась, він пішов, і вони снідали втрьох — вона, Мінні й дитина, що сиділа на високому стільці і бовтала ложкою в тарілці.
Тепер, коли для Керрі настав час узятися до незвичних, незнайомих обов’язків, настрій її геть зіпсувався. Її мрії зотліли на попіл, хоч під цим попелом і жевріли ще червоні жаринки надії. Вона була пригнічена і їла мовчки, перебираючи в думці всі свої спостереження і припущення про те, що це за підприємство, що вона там робитиме і як поставиться до неї начальство. Їй уже ввижалося, що доведеться мати справу з всесильними власниками фірми, що працюватиме вона в такому місці, куди часом заглядатимуть поважні, гарно вбрані чоловіки.
— Ну, бажаю успіху! — сказала Мінні, коли Керрі зібралася йти.
Вони ще раніше вирішили, що найкраще йти на роботу пішки, принаймні цього ранку, щоб побачити, чи зможе вона ходити так завжди; адже шістдесят центів на конку щотижня — це чимала витрата при такому заробітку.
— Увечері я тобі розповім, як у мене підуть справи, — мовила Керрі.
По вулиці, залитій сонячним промінням, в обидва боки поспішали робітники і проїжджали вагони конки, переповнені дрібними службовцями та робітниками оптових фірм; з усіх дверей виходили люди і простували хто куди. Опинившись серед цього людського потоку, Керрі трохи підбадьорилась. У сяйві ранішнього сонця, під неозорим блакитним небом, під подувами свіжого вітерця швидко розвіюються всілякі побоювання, крім хіба що найрозпачливіших! Вночі, або й удень в похмурих приміщеннях, лихі передчуття зростають і міцніють, але під ясним сонячним світлом зникає навіть страх смерті.
Керрі все йшла вперед, перейшла через міст і звернула на П’яту авеню. Вулиця нагадувала в цьому місці глибоку ущелину з рудого каміння й темно-червоної цегли. Широкі вікна сяяли чистотою. З гуркотом проїздили валки фургонів. Чоловіки, жінки, молодь і діти заповнювали вулиці, поспішаючи в усі боки. Керрі зустрічала таких же молоденьких дівчат, як і сама, і в їхніх поглядах вона, здавалось, вгадувала глузування з своєї невпевненості. Її вражав велетенський розмах навколишнього життя, вона думала про те, як багато треба знати, щоб брати в ньому хоч найменшу участь. Її знов охопив страх, що вона ні до чого не здатна, не впорається з роботою, не встигатиме за іншими. Адже в усіх інших місцях їй відмовили, бо вона нічого не вміє. А що, як її вилають, образять, виженуть з ганьбою…
У Керрі підгиналися коліна і перехоплювало дух, коли вона наблизилась до великої взуттєвої фабрики на розі Адамс-стріт та П’ятої авеню і ввійшла в ліфт. Піднявшись на четвертий поверх, вона не побачила нікого; у проходах стояли тільки довгими рядами ящики, накладені під саму стелю. Керрі стояла, дуже злякана, чекаючи, щоб хтось вийшов.
Незабаром з’явився містер Браун. Він, очевидно, не пізнав її.
— Що вам треба? — запитав він.
У Керрі захолонуло серце.
— Ви казали, щоб я прийшла сьогодні вранці з приводу роботи…
— Ага! — перебив він. — Так, так… Як вас звати?
— Керрі Мібер.
— Так, — повторив він. — Ходімо.
Темними проходами між купами ящиків, від яких пахло новими черевиками, він привів її до залізних дверей, що вели до майстерні. Перед ними відкрилося велике приміщення з низькою стелею, сповнене гуркотом і клацанням машин, біля яких працювали чоловіки у білих сорочках і синіх смугастих фартухах. Керрі боязко пробиралася за ним поміж брязкучих автоматів, зашарівшись і дивлячись просто перед себе. Вони добрались до дальнього кутка і піднялися ліфтом на шостий поверх.