Містер Браун махнув рукою майстрові, і той вийшов з лабіринту машин і верстатів.
— Ось ця дівчина, — сказав він і додав, звертаючись до Керрі: — Ідіть за ним.
І містер Браун пішов, а Керрі рушила слідом за своїм новим начальником до маленького столика в кутку кімнати, що правив йому за контору,
— Ви ніколи раніш не працювали в такій майстерні, як наша? — запитав майстер досить суворо.
— Ні, сер, — відповіла дівчина.
Його, видко, дратувало, що доводиться гаяти час із такою робітницею, проте він усе-таки записав її ім’я і повів її до дівчат, які сиділи в ряд на табуретках перед машинами, що гучно клацали. Майстер поклав руку на плече одній з дівчат, яка з допомогою машини пробивала дірочки в передку заготівки.
— Покажи цій дівчині, як це робиться, — сказав він. — Коли скінчиш, підійдеш до мене.
Дівчина, до якої він звернувся, швидко встала з табуретки, даючи Керрі місце.
— Це зовсім не важко, — промовила вона, нахиляючись над Керрі.— Треба взяти шкіру ось так, закріпити ось тут і пустити машину.
Вона закріпила маленькими пересувними затискачами шматок шкіри, з якого мав вийти правий бік передка чоловічого черевика, і натиснула на невеличкий сталевий важіль збоку. Машина одразу різко заклацала і почала вибивати з краю передка круглі шматочки шкіри, лишаючи дірочки для шнурків. Простеживши за кількома заготівками і переконавшись, що робота в Керрі йде досить добре й без її допомоги, дівчина пішла собі.
Шматки шкіри надходили від дівчини, що сиділа за машиною з правого боку, а Керрі передавала їх дівчині наліво. Вона одразу ж зрозуміла, що їй треба додержувати середньої швидкості, бо інакше коло неї назбирається купа заготівок і вона затримуватиме всіх, хто сидить ліворуч від неї. Ніколи було й озирнутись, і Керрі ревно взялася до роботи. Дівчата ліворуч і праворуч від неї розуміли, що їй важко, що вона хвилюється, і намагались по змозі допомогти їй, працюючи трохи повільніше.
Якийсь час Керрі не відривалася від роботи, і одноманітний ритмічний рух машини притишував її хвилювання і переляк. Так минали хвилини, і вона поступово почала помічати, що в приміщенні темнувато. Повітря було насичене важким запахом свіжої шкіри, але Керрі на це не зважала. Вона почувала на собі погляди інших дівчат, і її непокоїло, що вона, мабуть, працює не досить швидко.
Одного разу, коли вона, не так вставивши шматок шкіри в затискач, безпорадно смикала його, чиясь велика рука раптом з’явилася перед її очима і поправила затискач. Це
був майстер. Серце Керрі закалатало так сильно, що вона нічого вже не бачила перед собою.
— Пускайте ж машину! — промовив майстер. — Пускайте ж машину! Не затримуйте всього ряду.
Від цього Керрі трохи отямилась. Схвильована, ледве дихаючи, працювала вона далі й перевела дух тільки тоді, коли зникла тінь, що виросла над нею.
Час минав, і в кімнаті ставало душно. Керрі хотілося ковтнути води, свіжого повітря, але вона не насмілювалась зрушити з місця. Табурет не мав ні спинки, ні підніжки, їй було дуже незручно сидіти. Незабаром у неї заболіла спина. Вона ворушилась, пересідала так і сяк, але це допомагало ненадовго, і вона почала стомлюватись.
— Чого ти не встанеш? — без зайвих церемоній порадила їй сусідка з правого боку. — Це дозволяється.
Керрі з вдячністю поглянула на неї.
— Я, мабуть, таки встану, — сказала вона.
Підвівшись із свого місця, вона якийсь час працювала стоячи, але так було важче. Від того, що доводилося нахилятись, ще дужче заболіла спина і плечі.
Оточення справляло на неї неприємне враження своєю грубістю. Вона не насмілювалась оглядатися, але крізь клацання машини до неї долітали окремі фрази, а дещо вона помічала краєм ока.
— Ти бачила вчора Гаррі? — спитала свою сусідку дівчина, що сиділа ліворуч біля Керрі.
— Ні.
— Ти б подивилась, який на ньому був галстук! Він був просто красунчик!
— Тс-с! — шепнула друга, нахиляючись над роботою.
Перша принишкла і набрала серйозного вигляду. Майстер
довільно йшов уздовж ряду, пильно стежачи за кожною робітницею. Тільки-но він відійшов, розмова відновилась.
— Чуєш, — знову почала дівчина ліворуч від Керрі. — Що він сказав, знаєш?
— Ні, не знаю.
— Він сказав, що позавчора бачив мене з Едді Гаррісом у «Мартіна».