Ти нутром чула: на ВЕРШИНІ такі ранні щасливчики довго не затримуються. Надто необачні. Вершини надійно сідлають ті, що повзуть, повзуть, шур-шур-шур… Такі знають ціну і вершинам, і собі — на вершинах…
Таємна холодна війна, яку ти без оголошення розпочала проти Лори, починала тобі подобатися. Запекле суперництво наповнило твоє існування вищим, благороднішим змістом. Наразі відчула: народжена для чогось вагомішого, прекраснішого, аніж сите животіння обивательки з університетським дипломом на купі мотлоху.
Станіслав і не здогадувався про честолюбні терзання твоєї душі. Іноді здавалося, що, крім дисертації, його мало що обходить. А може, він просто мстив тобі байдужістю за фарс із одруженням. Бувало, місяцями не торкався, а коли починала дорікати, натякав щось на Фрейда і сублімацію, аж доки не шмагонула в нього Віталиковим нічним горшком. Подіяло. Помітила: його, як усіх підколодних тишків, збуджують сварка, істерика, скандал. Соромливий, зашорений, закомплексований інтелігент ставав грубим, навіть жорстоким у ліжку. А тобі жадалося чуттєво красивої ніжності, аж до млості…
Сексуальна невдоволеність, нерозтрачена енергія, злість тіла підстьобнули гординю душі. Жінки в подібній ситуації рятуються виснажливою фізичною працею, вихованням дітей. Але ти була занадто молода, надто пещена, впевнена і зухвала, аби закопати себе серед горшків і баняків. Надто честолюбна, нещасна і нереалізована, щоб не думати про «компенсацію» самоствердженням. Тому з такою пристрастю ти усю свою нерозтрачену енергію спрямувала на підкорення «Гори», в даному разі тієї, де вже царювала Лора. Цілком за Фрейдом.
Підступалася все ближче і ближче, вдаючи, що тебе не обходить плебейська юрба біля її ніг. Ти — вище! Не метушишся, не демонструєш свій хуторянський патріотизм, хохлацьку недоумкуватість. Ти спокійна. Трагічно-спокійна. Але яка мука, який біль за долю України перепалює тебе!
Якось тихцем «прихопила» з професорської бібліотеки кілька старих, явно заборонених книжок про історію України. Ніби ненароком блимнула тими раритетами перед Лорою. Клюнуло: «Ах, Яворницький! Ох, Грушевський! Аркас! Де ти взяла, дай почитати!». Покомизившись, дала під великим секретом на одну ніч…
Так почалася ця гра смертельна, ця дружба-боротьба. Непомітно для себе збайдужіла до колишніх ідеалів і цінностей, мимоволі захопившись (хто б міг подумати!) історією України, звичайно, тією, що зоставалася навіть для таких, як Лора, національно віруючих, таємницею за сімома замками.
Не те щоб у тебе зненацька «прорізалася» національна свідомість… Навіщо вона була взагалі комусь потрібна у цій країні? Хіба що дурням, щоб насолоджуватися приналежністю до упослідженого, виродженого в лакеї і холуї колись лицарського народу. Або мазохістам, які мріють зажити сумнівної слави мучеників за Україну і завершити життя на лісоповалі в сибірській тайзі чи в якійсь обласній психушці! Чи таким, як Лора, борцям-протестантам…
Але, на щастя, ти до цих ненормальних не належала.
Ти з колиски мріяла достойно прожити відпущені тобі дні і жахалася, як безумців, тих, хто того не прагнув і тринькав дорогоцінне життя на бозна-які ідеї і марення, і здихав, урешті-решт, всіма забутий у злиденній конурі чи на смердючих нарах… Є такі придурки. От Бог дає їм талант, а держава — шанс вигідно його продати — і процвітай собі! Так ні! Вони самі лізуть на рожен, самі собі яму копають. У геніальних малоросів це ще від Тараса Григоровича: замість того, щоб вдячно поцілувати царствену руку — вкусити… За народ свій знедолений… Не дає їм жити по-людськи національна маячня.
Варвари… У цивілізованому світі, щоб стати великим, досить написати талановиту книгу, симфонію, картину. А в нас, щоб зостатися в пам’яті народній, треба обов’язково «впасти, стрєлой пронзьонним!» Що поробиш: «поет в Росії більше, чем поет»! Бідна покійна Лора! Вона теж, на жаль, належала до цього нещасного наївного племені смертників. Та ще й тебе тягнула у прірву, не розуміючи, що маєш до національних ідей чисту цікавість.
Авжеж! Важко повірити: в країні в розпалі будівництво комунізму, держава щедро платить своїм співцям — посадами, званнями, квартирами, дачами, тисячними тиражами, щедрими гонорарами, закордонними поїздками, врешті — всенародною славою, а вони граються у борців за свободу і національну незалежність! О, Олександро, якби Ясінські знали, якою «антирадянщиною» ти займаєшся за їхньою спиною, наражаючи їх на небезпеку, вони б тебе з дому вигнали!