разом, і тому саме тут і оселились осілі кипчаки. Хоч і зневажали їх кочови-
ки, але ці мали своє життя, свої звичаї, свою родову честь, і, врешті, як і
ведеться в степу, — кожному своє, май тільки в собі честь і мужність, правду і добро, тоді знайдеш і повагу, і віддяку, і шану.
Так його вчили, Айдара, так йому співали з дитинства акини-жірау
народних пісень, так мовили приказки і прислів'я. Так мало бути, і так було.
Данило поправлявся поволі, і в цьому гірському аулі довелося їм
затриматися надовго. Важко було розшукати тих далеких родичів, але
віднайшов їх Айдар, та й так, коли гість приходить у дім, та ще поранений, та ще потребує допомоги, то в кожній юрті його приймуть, скрізь йому
дадуть і притулок, і допомогу — це закон степу. Гостинність — над усе.
Минуло кілька тижнів. Данило вже почав виходити з юрти на повітря, робив невеликі прогулянки в степ, але, як сказав місцевий бакси-шаман, ще
рано йому в дорогу, ще має побути в них. Нехай.
Айдар допомагав родичам у роботі, зазнайомився з удовичкою, що
лишилася сама із двома дітьми після одного з набігів, які емірське військо
робило на степовиків, і чимало часу проводив у неї в юрті, допомагаючи їй, чим міг, у роботі.
Данило часто сидів біля юрти, вдихаючи степове повітря, і за тичкою
почав вирізувати із дерева свої чудернацькі фігурки, швидко завоювавши
цим симпатії селян.
Ще й інше виявилося у пригоді для них від Данила. Як-не-як, а те
хліборобське життя своє, яке було в його початках, дідах і прадідах, в його
крові, не знищило в ньому ніщо і не могло знищити, бо то була його основа. І
щось згадував він із звичного в далекій Україні, щось намагався радити, не
вчити, а саме радити. І коли побачили, що тямить прийшлий оросут у
землеробстві, то і його про щось питали старі казахи, радилися з ним, вирішуючи, однак, по-своєму, але вчули, що і думка прийшлого може бути
десь-таки та корисна.
Якось надвечір примчав зі степу змилений вершник, зупинив коня
майже на повному скаку посеред аулу, та ледве зіскочив з нього, як кінь
упав, задиханий, не в змозі підвестися.
— Загнав коня, — сказав старійшина. — Що сталося? Куди пря-. муєш?
Вершник був зовсім юний, майже одних літ з Айдаром як на вигляд, обличчя його було скошене болем і очі сумні, але він усміхнувся крізь силу і
привітався.
А тоді зняв з-за плеча домбру, що висіла ззаду, і заспівав: Спитай, із якого я роду, мій хан,
Скажу я, із давнього роду найман.
Я тих втішаю, хто гніву зазнав,
Хто втратив радість і мирний сон,
Хто від бід своїх жаху зазнав,
Хто терпіти біду має знов та знов.
Біди зазнає від султанів народ,
Зрадливість і скнарість в них вищі з висот,
Султана Касима клену за біду,
Від псів його незабаром впаду.
Співця запросили в юрту, і він розповів свою історію. З раннього
дитинства, маючи той чистий і сильний голос, яким він зараз полонив весь
аул, він, Асан, мандрував разом із знаменитим на весь степ жірау Жанібек-
батиром. Жанібек був славний воїн, уславлений в багатьох військових
походах і боях, але не меншої, а може, й більшої слави зазнав він як
мандрівний співець жірау.
Завжди був біля нього хтось із учнів, який незабаром став також
відомим жірау, навчаючись у Жанібека.
Жанібек вже був старшого віку, й Асан, сирота, якого узяв до себе в
науку Жанібек, так і лишився при ньому, хоч вже виріс і сам став досить
відомим жірау, сам складав пісні, і навіть тут чули не лише про Жанібека, але й про нього, юного Асана-жірау.
Султан Касим, відомий здавна своєю жорстокістю і немилосерд-ністю, ненавидів Жанібека і його гостре, влучне слово.
Після поразки війська султана Касима, який очолював як воєначальник
усе ханське військо, Жанібек виступив проти султана з піснею, в якій казав, що все те, що радили султанові, він відкинув, внаслідок чого загинуло
стільки воїнів і військо зазнало поразки.
Султан наказав схопити Жанібека, але той у відповідь вихопив меча.
Розлючений султан схопив лук і, пустивши стрілу, забив Жанібека на місці.
У війську почалися незадоволення, більшість засудила дії султана
Касима, чимало батирів і джигітів відверто обурювались вчинком султана.
Але той виставив свою особисту дружину і сказав, що коли хтось підійме
проти нього голос, а не те що зброю, буде так само знищений на місці. Бо
тільки в єдності, в покорі кожній дії султана, та ще воєначальника, може