триматися у війську порядок.
— Жанібек-жірау був для мене і батьком, і братом, і товари
шем — усім, що я, безрідний сирота, надбав на цьому світі. Його
смерть знищила моє життя, і я вирішив відомстити султанові Каси-
му. Довго чатував я біля його юрти, довго вишукував можливості, але нічого не вдавалося мені, його пильно стерегла охорона, і я
зрозумів, особливо після вбивства Жанібека, — мені самому не дібра
тися до нього. Я поховав Жанібека в степу, насипав курган над
його могилою, плакав там, як дитина, цілу ніч, несилий відійти
звідти. А тоді зрозумів, що єдина і найголовніша моя зброя — це
пісня, це те, що заповів мені Жанібек. І нею можна теж, як зброєю, перемогти ворога. І я склав пісню там, на могилі Жанібека, удосві
та, поклявшись ніколи не осоромити його пам'яті, завжди бути
вірним йому, Жанібеку, якого люди прозвали Добрим.
Я лишився у війську і почав співати свої пісні. Одна за одною складав я
їх. Я співав про правду і силу людини, про радість і щастя, яке віднімають
багаті у бідних, про зло, яке ніколи не буде непокараним, про добро, яке
завжди знайде віддяку. І про султана Касима, як знак біди і горя, жорстокості і сваволі, як знак смерті, що закарбована на його чолі.
Касимові донесли, і він наказав схопити мене. Але мене попередили, і я
зміг утекти, ледве схопившись на першого-ліпшого коня.
Асан-жірау не говорив, він співав це, і тиша панувала довкола, бо голос
був високий і чистий, пісня — пронизливо-болюча, і здавалося, що співає
юнак останню свою пісню, немов смерть розпростерла вже свої крила над
ним.—За мною погоня, отож я не можу лишатися у вас, бо й на вас
упаде біда через мене. Султан Касим прагне моєї крові, бо думає, що, вбивши співця, можна вбити пісню. Але вічно житимуть пісні
Жанібека і мої, може, теж, — запам'ятайте їх, люди!
В цей час забіг у юрту хлопчик і сказав, що до аулу скаче загін
вершників.
— Ось вони. Це за мною, — підвівся на ноги Асан. — Я піду.
— Слухай, хлопче, біжи в гори, там вершники тебе не діста
нуть. Понад озером приховайся в комишах, а тоді — в гори. Потім
ми тебе викличемо, коли вони заберуться геть.
Асан знизав плечима, поправив ніж на поясі і лук зі стрілами, якого так і
не зняв з-за плеча. Домбру свою закинув за спину, ви-йшов з юрти і
поспішив до комишів над озером.
Айдар мовчав, вражений. Не встиг нічого спитати ні про батька, ні про
те, що і як там у війську, бо ж султан Касим був воєначальником, коли він
потрапив у полон у Ташкенті, і це джигіти Касим-султана зараз полювали за
Асаном-жірау, ті, з ким разом він воював, був поряд у боях не один вже раз.
Він було зрадів, коли Асан-жірау сказав, хто він, бо була нагода спитати, де перебуває військо, що там і як-з його рідними... А зараз все ламалося на
очах, життя знову ставило перед ним загадку, швидше навіть — тенета, з
яких він мав виплутатися, розібрати, що і до
чого...
Він знав про жорстокість Касим-султана, знав, що не любив його і
Багенбай-батир, його батько, знав багато чого, але то все було поміж своїми, то було, але мало інший вигляд, коли дивитися на це зсередини. А зараз? Як
же зрозуміти усе зараз?
Такий чудовий, такий симпатичний Асан, такий співак і поет — і така до
нього несправедливість! А Жанібек-батир?
Айдарові ставало моторошно і дико чути, як загинув Жанібек-жірау, як
по-дурному. Як безглуздо, як несправедливо!
Асан біг до озера в очерети, коли загін із кільканадцяти чоловік
підскакав уже до аулу і широкоплечий, могутній на вигляд і похмурий воїн, очевидно начальник загону, вигукнув:
— Де він, цей зрадник, затятий ворог нашого султана? Швидко
кажіть, а то зараз зметемо ваш аул з лиця землі!
Та хтось із воїнів-прибульців, видно, таки помітив, як Асан побіг до
озера.
— Він там, — гукнув воїн, — видно, побіг до озера, їдьмо туди!
Вершники розвернули коней і помчали до озера. Що таке піший
проти кінних, та ще кількох. Серце Айдарове защеміло, і він мимохіть
схопився за зброю, коли вчув на плечі своєму важку руку оросута.
— Тихо будь! Нічого тут не вдієш, лише сам голову покладеш.
Безглуздя. Чекай! Може, він ще якось сховається! Чекай і отямся!
Але серце рвалося допомогти Асанові, підтримати його, захистити, хоч