будинок, де жила впродовж зими пані Голембовська разом з донькою, а пан
Семен і собі наїжджав до них, лишаючи и останні роки Данила за старшого
при маєтку, бо старий управитель помер внезабарі після старого
Голембовського, і пан Семен вирішив, що нема чого ставити іншого — й
сам дасть раду невеликому маєтку, що лишився після усіх його витрат за
молодих років. Так і велося, і ось згодом вже й Данило раз у раз керував
справами ц панському домі, а що був досить грамотний і на господарстві
розумівся, то все виходило в нього неабияк, отож пан був з нього задо-
волений, і все рухалося якнайкраще, якби не... Якби.не оті думки, що вилися
в Даниловій голові, — про цвіт папороті, про заповіт
старого Сокири, про своє життя, яке йшло за чужим потоком, не знайшовши
власного, не вибравши свого шляху.
Панночка помітила Данила і позирнула на нього трохи зацікавлено, а трохи
здивовано, помітивши непересічний і виразний інтерес, челядника до її особи, а
за мить знизала плечима, гордовито повела головою і пішла в дім.
Данило стояв в отупінні, бо щось зненацька немовби вдарило його, щось
ворухнулось у ньому досі незнане, і він трохи згодом, отяммившись, заборонив
собі думати про панночку, дивуватися її вроді й граційності, а щоб ще більше
збити усе, пішов поночі до вдови Горпини, але її обійми раптом стали для нього
чужими й порожніми. Все було прісним і ніяким, аж Горпина перепитала його, чи не
хворий. Ніщо не рятувало від відчуття порожнечі, і він згодом' пішов геть додому і
влігся цього разу спати не у себе в покої, а просто на горищі в клуні, щоб хоч тут
відчути себе якось вільним. Щоби через запах сіна й жування корів, що долинали
з хліва, і переступання кінських ніг у конюшні вернутися хоч на мить назад по
себе самого, нероздільного з самого дитинства з усім, що зараз оточувано його, серед чото й він відчував себе частиною природи.
Так він заснув, трохи змирений тим, що було навколо, забувши про Горпину, про пана й панночку, про все на світі, тільки вдихаючи запах сіна, що таки
зап'янив його аж до сну.
Минав другий тиждень. Пан Голембовський сам був захоплений власною
донькою і охоче показував усі свої сільські розваги, з-поміж яких фехтування з
Данилом і полювання з ним займали неабияке місце.
Панна Ганя спершу проводила час весело, бо все їй було в но-вину на селі, сміялась з батькових жартів та дотепів, захоплювалась умінням батька фехтувати, посміювалась разом із батьком над його розповідями про те, як Данило вчився
грамоті або ж як він вчився фехтувати.
Данило нітився при цьому і нервував, вигляду не подавав, але при фехтуванні
з паном раптом виявив таке вміння, що панові Го-лембовському довелося
поступитися, відступити. Він розлютився, Й Данило опам'ятався і, як це
траплялось вже не раз, піддався панові, хоч почував вже віддавна, що
спроможний будь-коли перемогти пана.
Але пай не змагання з ним влаштовував, а собі забаву, а зараз ще й виставу
для доньки. Оговтавшись, Данило згадав, що повинен знати своє місце, що він
чернь, челядник, панський слуга, а не хтось інший. І він, піддався саме в ту мить, коли напевне знав, що дістане пана легко і просто, коли пан вже вибився з сил і
почав дратуватися й лютувати. Він дозволив панові вибити шпагу собі з рук і, опинившись без зброї, стояв проти спрямованої йому в груди і пінської шпаги, що
розірвала на ньому сорочку, дряпонула трохи й шкіру, бачив задоволене
перемогою панове обличчя і, скосивши очі, зауважив погляд панни Гані, який
видався йому зовсім-незрозумілим, бо в очах її не було того тріумфу, яким зараз
світилося
обличчя її батька, а навпаки — Данило зауважив якусь досаду й співчуття до себе.
Це здалося так, подумав він, просто хотілося, щоби так було, і відвернув
погляд від дівчини.
Але потім, коли дивився на панночку, раз у раз ловив її погляд на собі і
почував себе ніяково, ніби зазирала панна Ганя йому в душу, ніби пронизувала
його своїми блакитно-зеленими очима, і ставало Данилові моторошно, ніби
зненацька голий опинився перед цим поглядом, і він одвертався, цурався панночки, лише звіддалік раз у раз милуючись її вродою. Але панночка сама заговорювала з
ним, часом перестрівши його десь у дворі або ж заставши при якійсь роботі, а якось
просто прийшла до його челядницького покою на першому поверсі панського
будинку, і Данило розгубився, підхопившись з місця, а панночка Ганя засміялась