– То скажи мені, і я зрозумію.
Як вона сміє? Розбещена шмаркачка. Сподівається, що, коли вона наказуватиме мені: «Стрибай!» – я лише спитаю: «Як високо?» «Алві, роби те, Алві, роби це». Мої долоні стискаються в кулаки. Я відчуваю, як напружуються плечі.
– Ні! – Вона стрибком підіймається на ноги.
Мені здається, що вона зараз піде, але вона дивиться в небо й підвищує голос:
– Господи, Алві, благаю. Ти мені потрібна.
Її нижня губа починає тремтіти. Вона що, трясця її матері, справді збирається плакати?
Ми знову діти, які сперечаються й б’ються за іграшку, а Бет, хай їй грець, завжди отримує те, що хоче. Я рішуче налаштована не поступатись.
– Алві, будь ласка, ти мусиш це зробити.
Її великі зелені очі наповнюються слізьми.
– Ну для мене.
О, заради всього святого… Якщо я зроблю це, можливо, вона дасть мені спокій? Якщо я це зроблю, вона буде мені винна. Я можу цим скористатись. Вона знає, що муситиме відплатити мені чимсь. Цікаво, що вона збирається робити. Грабувати банк? Розстріляти когось з автівки? Пограбувати бутік «Прада»? Ні, тільки не Бет. Вона занадто хороша дівчинка. Надто добре вихована. Напевне, вона просто йде до місцевої бібліотеки й не хоче платити штраф за затримку книги.
Я дивлюся на ноги Бет.
– Босоніжки, – кажу я. – Я зроблю це, але я хочу босоніжки.
Щойно сказавши це, я вже шкодую. Немає жодного шансу, що Амброджо поведеться на цей трюк. Він за дві секунди дізнається, що я – не вона.
– Які босоніжки? Ці?
Вона витягає ніжку й хитає нею з боку в бік. Ми дивимося на на її блискучі босоніжки на шпильці, що золотом мерехтять на її ступні. Вони наче дискотечні кулі під кайфом. Я люблю їх більше за саме життя.
– Ну звісно! – каже вона, підстрибуючи й усміхаючись. Вона обхоплює мою шию руками, лишає на щоці вологий цілунок.
– Але тільки завтра по обіді, – кажу я.
Вона винна мені. Чимало. Більше, ніж просто босоніжки. Хоча вони прекрасні.
– І трохи ввечері… всього лише кілька годин.
Вона кладе руку мені на плече, в її очах блищать сльози. Вона сумно всміхається.
– Дякую, Алві.
Вона знову любить мене.
Поки ми повертаємося назад у віллу, небо стає теракотовим. Бет наполягає на тому, щоб ми трималися за руки, так, ніби ми найкращі друзі назавжди. Але ми не друзі. З часів Оксфорда, відколи я переспала з Амброджо, ми не друзі. Це знаю я, це знає й вона. Вона вдає тому, що їй щось потрібно, потрібно те, що можу їй дати тільки я.
Можливо, якщо я зроблю це, вона пробачить мені? Можливо, якщо я зроблю це, ми будемо квити?
Розділ дев’ятий
Я вихиляюся зі свого маленького балкончика, видихаючи, палячи цигарки одну за одною. Зараз вечір, і довкола вже не як у духовці, та я й досі почуваюся наче лобстер, якого варять живцем. Клята Бет, що за гру вона задумала? Узагалі-то вона не командний гравець. Узагалі-то вона грає нечесно. Бет завжди любила нетбол і хокей… усі ці нудні командні ігри з груповими обіймами й демонстративними «дай п’ять». Я була скоріше бігункою на довгі дистанції. Що далі, то краще. Геть від моєї родини. Геть від світу. Мені ніколи не подобалось об’єднувати зусилля, якщо тільки мене не змушували. В слові «команда» немає «я», зате є «нам», якщо добре придивитися. А в Алвіні Найтлі є особистість. Навіть дві.
Бет і Амброджо розмовляють на патіо. Мені не чути, що вони кажуть. Він щось шепоче їй на вушко, потім нахиляється й цілує її в губи. Вона куйовдить йому волосся на маківці й повертається у віллу. Вони таке самовдоволене подружжя. Я така щаслива, що не заміжня. Деякі шлюби тривають по шістдесят років. Хіба можна уявити щось гірше? Я ніколи не здатна була витримати хлопця більше ніж одну ніч.
Бет вірить у казки. Закладаюся, вона дивиться порно на швидкій перемотці, щоб дізнатися, чи одружаться вони наприкінці. Я ж люблю дивитися порно в зворотній перемотці: тоді сперма втягується в члени, наче в пилосмоки. Це збіса прикольно.
Я спостерігаю за Амброджо, який ходить туди-сюди довкола басейну по безладно викладених каменях неправильної форми. Він жестикулює так, наче співрозмовник його бачить. Чи, може, він говорить через «ФейсТайм»? Я дивлюсь, як він палить цигарку за цигаркою, видихаючи білі хмаринки у вечірнє небо. Його тютюн пахне солодко. Він повертається, помічає, що я спостерігаю, й махає мені з усмішкою. Кого я намагаюсь обманути? Я б дуже хотіла бути його дружиною. Хотіла б народити від нього дитину. Кого хвилює, що він б’є жінок? Він Адоніс.