Амброджо просовує руку під зав’язки мого купальника й обхоплює долонями мої груди. Соски напружуються. Я кусаю губу. Він нахиляється, цілуючи мою шию, притягуючи мене ближче. Я відсуваюсь.
– Merda! – каже Амброджо, раптом підстрибуючи.
Він біжить до штурвала яхти. Лише за кілька метрів від нас височіють скелі. Що за нафіг?
– Допоможи мені! – каже він, хапаючись за кермо й скажено його крутячи.
Я підхоплююсь і підбігаю. Як же ми цього не помітили? О Боже, ми ж розіб’ємося. «Коста Конкордія», дубль два. Ми стоїмо поряд і насилу повертаємо стерно. Раптом я розумію. Моє парео – воно зникло. Воно й досі лежить на палубі, там, де я його залишила. Я дивлюся на своє тіло, раптом зашарівшись. Я панікую. Треба відвернути його увагу. Я настрибую на стерно й щосили тягну його вниз. Амброджо хапає його та тягне вгору.
Але запізно.
КРАХ! БАМ! БУМ!
Яхта хилитається, здригається, тремтить. Ми перевернемося догори дригом? Кіль врізається в скелі, чується хрускіт.
– Merda! – знову каже він. – Сподіваюся, ми не застрягли!
Але ми застрягли. Ще й як застрягли.
– Мені так шкода. Я впала.
Амброджо озирається довкола, але інших човнів не видно.
– Давай, – нарешті каже він. – Стрибаймо. Можна доплисти до берега. Тут недалеко.
Він бере мене за руку й веде до краю яхти.
Я вдивляюся в темно-зелену воду – здається, тут дуже глибоко. Виглядає дуже страшно.
– Треба повернутися й викликати допомогу.
Він зникає, і я чую «ПЛЮСЬ»! Не встигаю я й оком змигнути, як він відпливає від мене. Він схожий на дельфіна, слизького й блискучого у воді. Здається, він плаває набагато краще за мене. Амброджо повертається у воді й кричить:
– Давай же, Бет! Стрибай! Вшиваймось.
Я стою на краю яхти й дивлюся вниз. У мене не надто багатий вибір. Я не можу лишитися на цьому «Титаніку» сама. Вода глибока й страшна. У моїй голові спалахують сцени «Щелеп». Ряди і ще ряди гострих, як леза, зубів. Кінцівки, що плавають на поверхні. Шматки хрящів. Солона вода стала червоногарячою – стільки в ній крові. Придивляюся, чи не видніються на обрії плавці. Нічого немає. Гаразд. Ну добре. Я заплющую очі, затискаю носа. Один, два, три – стрибай! Я бомбочкою пірнаю у воду. З яхти вода здавалася такою теплою, але ж ні! Вона – крига, льодовик. Я вимахую руками та ногами, чіпляюся, борсаюся, наче жаба, яку вдарило струмом. Ну ж бо, Алві, ти русалка. Амброджо дивиться. Плавай як Бет.
Я, як можу, вдаю Аріель, повільним кролем допливаю до берега. Я видивляюся тіні у воді. Якщо бачиш акулу, треба вдарити її в ніс. Амброджо бере мене за руку – нарешті! – й витягає мене до скель на березі. Я озираюся й бачу, як за нашими спинами повільно тоне човен. Пробій у корпусі наповнюється водою. Яхту розтрощено вщент.
Розділ двадцять п’ятий
Таорміна, Сицилія
Ми падаємо в ліжко, наші кінцівки сплітаються, тіла притиснуті одне до одного.
– Пробач за яхту. Я тобі відшкодую, – кажу я.
Амброджо не відповідає, він просто цілує мене глибше, його губи спраглі моїх. Йому ж нічого не варто купити нову яхту, правда ж? Я відсуваюсь, і він стягує свою футболку. Я дивлюсь, як напружуються м’язи його пресу, гладжу їх пальцем. Його шкіра гаряча й шовковиста, засмагла до глибокого, темного, золотаво-коричневого кольору. Ну просто пальчики оближеш, він майже їстівний. Його живіт схожий на плитку молочного шоколаду. Я тягнуся до лампи на тумбочці й клацаю вимикачем, натягаю кутик простирадла, щоб закрити груди. Я не хочу, щоб він мене бачив, просто про всяк випадок. Але більше терпіти мені несила. Я хочу трахатись.
– Не вимикай, – каже Амброджо. – Ти ж знаєш, я не люблю робити це в темряві.
– В мене трохи болить голова, – кажу я.
Ми робимо це! Просто зараз! Так-так, ми робимо це! Я тягнуся до його боксерів, зриваю їх із нього, торкаюся його пеніса.
– Ой, – кажу я.
– Що таке?
– Нічого?
– Чому ти зупинилась?
Радше сосиска, ніж ковбаска.
Упевнена, в Оксфорді він був більший. Взагалі-то, якщо подумати, я не дуже пам’ятаю… Я була дуже, дуже п’яна, і це було дуже давно. Та й у ті дні мені не було з чим порівнювати. До того в мене не було чоловіків.
Амброджо притягує мене до себе, облизує мені шию й кусає мочку вуха. Він стискає мої груди, наче це еспандер для рук. Я ковзаю рукою вниз по його животу, до пеніса. Можливо, якщо я його погладжу, він стане більший? Наші ноги сплітаються. Я відчуваю його підошву пальцем ноги. Ой.