– Ей! – кажу я йому в губи. Він тягне мене за волосся, і мені боляче. Як мені це подобається.
Він зриває з себе сорочку й кидає її на підлогу. Його торс – ідеальний, справжній витвір мистецтва. Прес як у скульптури «Давід» Мікеланджело. Він довбаний шедевр. Він штовхає мене знову на стільчик і грубим твердим рухом розводить мені ноги. Він стає переді мною на коліна й дивиться на мене – голодний хижак, – потім його обличчя ховається між моїх стегон. Його перенісся, вилиці, брови, скуйовджене й відкинуте з чола волосся. Його язик, великий і мокрий, рухається вгору та вниз, праворуч і ліворуч по моєму клітору, туди-сюди, коло за колом. Його пальці в мені. Його м’які губи цілують мене, а дикий холодний рот виїдає мене з шаленою, знавіснілою, несамовитою, оскаженілою жагою змусити мене кінчити, викинути з тут-і-зараз у блаженство, від якого закочуються очі.
– О так…
Я хапаюся за краєчок стільчика зігнутими пальцями, щосили вчеплююся в дерево. Штовхаю вагіну до його рота. Їж мене. Пий мене. Я хочу, щоб він заковтнув мене повністю. Хочу, щоб засмоктав мене у своє гаряче, принадне, сексуальне тіло.
– О…
Він настільки кращий за Амброджо.
Його плечі підіймаються та опускаються й виблискують у сонячному світлі, що струменить крізь вікна студії. Його шкіра кремова, лакована, гладенька, як у скульптур Генрі Мура. Він виґлянсований і тепер виґлянсовує мене своїм язиком і приємними круговими рухами устриці, що нарощує перламутрові шари, поки перлина не заблищить. І я блищу, пищу, я все ближче й ближче, поки мені не здається, що вже от-от. Його руки підіймаються на мій живіт, гладять мою гарячу шкіру. Кожен мій нерв збуджений. Я непритомна, невагома. Я зараз кінчу, мені кортить кінчити, але він зупиняється…
Я розплющую очі й бачу, що Сальваторе, у всій своїй видовищній оголеній красі, витріщається на мій живіт, на смужку шкіри під моїм пупком, ніби це найцікавіше з усього, що він бачив у житті. На його обличчі дивний відсторонений вираз.
– Сальваторе?
Я хапаю його за плечі й тягну до своїх голих грудей, що прискорено підіймаються й опускаються. Я цілую його гарячий, мокрий через мене рот і вологу щетину на підборідді, відчуваючи його гаряче дихання на своїй щоці. Запах сексу.
– Трахни мене, – кажу я в його волосся.
Він перевертає мене, так що я спираюся на стіл, притискає мою спину до своїх грудей. Його пальці ковзають по моїх плечах, по спині, по сідницях. Його руки шорсткі – руки скульптора, – пересохлі, мозолясті, сильні й широкі. Вони ковзають по внутрішньому боку стегон до клітора. Я стогну. Він масажує мій клітор великим пальцем, і я сильніше притискаюся до нього. Він штовхає мене на стіл, обличчя б’ється об дерево. Смак бджолиного воску. Міцний холодний дуб. Він розстібає блискавку – шурхотіння джинсів, – стягає їх, кидає на підлогу. Він обхоплює руками мої груди, так міцно притискаючи мене до себе, що я заледве дихаю.
– О Господи. Зроби це, – кажу я.
Він натягає презерватив і входить у мене одним рухом, потужним, сильним, так глибоко, що я зойкаю. Тепер він ударами заганяє його в мене, на столі, ніжки якого скриплять по підлозі. Дерев’яний край стола впивається в мої стегна. Він такий великий і твердий, я хочу його, він мені необхідний. Він поводиться грубо, і я стогну, зараз я кінчу. Те далеке відчуття наростає й наростає. Він хапає мене за шию обома руками, його пальці сходяться на моєму горлі. Він стискає їх, стискає! Сильніше, тісніше. Я задихаюся, хриплю, мене охоплює паніка.
– Що ти зробила зі своєю сестрою, а? – шепоче він мені на вухо. – Куди вона, в біса, поділась? Ти не Бет.
І я так глибоко насаджуюся на нього, що, здається, там і лишусь.
Я не знаю, де я, не розумію, що він каже, та я чую, як він стогне, й відчуваю, що він кінчає хвилями у мені, стискає мене, притягає мої стегна до себе, б’ється, пульсує, заповнює мене.
О чорт.
О чорт.
Розділ тридцятий
Ми валимося на стіл, задихані, спітнілі. Він виходить, я, важко дихаючи, відкидаюся на спину. Що за чорт? Він знає? Але як він зрозумів? Думаю про свій живіт. На що таке він там дивився? Ну звісно ж! У Бет був шрам від кесаревого розтину. Ось воно. Єдина фізична відмінність, за якою нас можна було розрізнити.
– Це пиздець, – нарешті каже він. – Я мав здогадатись. У твоєї сестри бездоганна дупа.
Я стискаю щелепи. Впиваюся нігтями в дерево.
– Я можу все пояснити, – кажу я в стіл. Голос зривається. А я можу?
– То де вона? – питає він. Дістає цигарку з пачки на столі, знову припечатує пачку до столу.