Воістину, серед цих простих людей наш король знайшов би куди більше прихильників, аніж серед своїх наближених. І Генріх напевне про це здогадувався — недарма в найтяжчі часи свого правління він спирався на саксів.
Хтось із воїнів зробив зауваження: мовляв, якщо вже знаті так хочеться бачити на троні чоловіка, то чим поганий Стефан Блуа — такий самий нащадок Вільгельма Завойовника, як і Теобальд. Мені довелося заперечити. Я знав Стефана — він не такий, щоб рватися до влади. Занадто в’ялий, добросердний і геть-чисто позбавлений честолюбства. І Генріх Боклерк зрозумів натуру небожа та не сподівається на нього. Стефан Блуа — це та конячка, яка постійно має потребу в понуканні й добра лише на коротких дистанціях. А після стрімкого ривка з превеликим задоволенням сходить із кола, щоб попастися на якій-небудь галявині разом із коровами й вівцями.
Сакси слухали мене не менш захоплено, ніж коли я починав співати:
Усі, хто сидів біля вогню, починали посміхатися, й Гіта посміхалася разом із ними. Ах, яка ж чудова в неї була посмішка! Немовби весна, що настала після дощової зими.
А ця зима саме такою і видалася — довга, вогка, з бурхливими вітрами й затяжними дощами зі снігом. І щоразу, коли я намагався заговорити про наші стосунки, леді Гіта давала мені зрозуміти, щоб я не мав жодних надій.
О ні, я не надокучав їй своєю любов’ю. Я брав малу Мілдред на руки, й мені на втіху був навіть нескінченний зимовий дощ, і не викликали зневіри постійні мрячні хмари над фенами.
Та ледь засяяло сонце й зазеленіли луки, надійшла звістка, що з-за моря в Норфолк повернувся Едгар Армстронг…
Наступного ранку мене не тривожили — вирішили, що відсипляюся по святі. Тому й не надто таїлися з розмовами — тут я й почув, як хтось згадав: от, гляди, й леді Гіті випаде трохи щастя.
Але на балакуна миттю цитькнула Ейвота: вгамуйся, не приведи, Господи, Ральф почує. На що рів Цедрік зуважив:
— Хлопець і без того не сліпий. Бачили, яким він з’явився над ранок?
Мовчання, що було за цим, я міг розцінити як співчутливе. Але чи ж мене обходило їхнє співчуття? Моє серце спливало кров’ю.
Я пригадав, як повелася леді Гіта, коли стало відомо про повернення Едгара. Невже вона й справді сподівалася, що коханець, який залишив її, просто з корабля кинеться в Тауер Вейк? Чи вона забула, що дружиною графа перед Богом і людьми є міледі Бертрада?
А незабаром ми довідалися, що Едгар збирається влаштувати великий ярмарок у Гронвуді й леді Гіту це надихнуло.
— Чудово! Ми чимало заощадимо, якщо вовну цього настригу повеземо не в Норідж чи Ярмут, а в Гронвуд.
Збираючись на торг, вона була надзвичайно пожвавлена й навіть надягла нову блакитну сукню-бліо та стала схожа на знатну нормандку.
Чи пам’ятала вона про мене в ці хвилини, чи помічала взагалі моє існування? Чи бачила розпач у моїх очах? Смію сподіватися, що так. Адже одного разу уважно глянула на мене й раптом кинулася в свої покої, ніби чого налякалась. А до вечора несподівано висловила бажання відвідати обитель Святої Хільди.
— Леді Гіта поїхала побачитися з сестрою Отилією, — пояснила за вечерею балакуча Ейвота. — Але що, запитується, знадобилося міледі від цієї святенниці? Нічого путнього вона не навчить… Хіба що читати свої тужливі літанії.
Леді Гіта повернулася з монастиря тільки наступного дня, спокійна та вмиротворена, й так само вона поводилася на ярмарку в Гронвуді. До покупців зверталася зі звичайною діловою хваткою, в чомусь поступаючись, а іншого разу не погоджуючись. Я погано знався на цих тонкощах, але бачив, що обидві сторони — і моя пані, й ці фламандці — задоволені угодою. Я саме подався по вино, щоб ми могли випити за вдалу угоду, коли зненацька з’явився Едгар.
Буду справедливий — цей сакс у розкішному одязі, з не по-тутешньому смаглявою шкірою та прозоро-синім поглядом, з гордовитою поставою й розворотом пліч справжнього майстра фехтування на важких мечах мав вигляд істинного лорда.
Моя пані трималася з ним люб’язно — та й по всьому. Навіть я з моєю ревнивою підозріливістю не помітив у поведінці обох нічого негожого. І настільки ж стриманою вона залишалася цілий день — із задоволенням обговорювала подробиці вдалої угоди, і навіть я вдостоївся похвали за моторність.