У її голосі задзвеніло шаленство, і я насторожився. Превелебний Ансельм і навіть Гуго нічого не мали проти леді Гіти, але Бертрада… вона не може не відчувати ненависті до суперниці.
Графиня тим часом провадила:
— Можна було б підстерегти Едгара, коли він їде на побачення. Але я знаю, який обережний і проникливий мій чоловік. Найменша помилка викличе в нього підозри. Тому сподіватися на щасливий випадок чи діяти навмання ми не можемо. Якби ти, Ральфе, зумів простежити за Гітою і з’ясувати, де відбуваються їхні побачення…
Графиня намагалася говорити спокійно, але тремтіння в голосі виказувало її.
Зараз вона стояла біля каміна, полум’я виразно освітлювало її постать. На голові в Бертради була пласка шапочка, прикрашена рубінами, краї вуалі обтяжували такі самі камені. У відблисках вогню ці рубіни спалахували темно-багряним світлом, надаючи красі цієї жінки щось пекельне.
Я мимоволі опустив погляд. Тільки тепер я міг поцінувати ворога, якого в особі графині Норфолкської придбала Гіта Вейк.
— Міледі, я можу допомогти вам. Але я повинен бути впевнений, що леді Гіті не заподіють анінайменшої шкоди.
Бертрада з розумінням кивнула — червоні камені на її вуалі замерехтіли.
— О, певна річ. Присягаюся — ти отримаєш свою наречену цілою та неушкодженою. Такою, як і була.
Звучало це дивно. Що може означати «такою, як і була»?
Про себе я заприсягся, що не допущу, аби моя пані зіштовхнулася з графинею чи вбивцями її коханця. Що ж до самого Едгара… Він завжди прибував у любовне гніздечко задовго до появи Гіти.
Більше не вагаючись, я назвав місце, де відбувалися їхні зустрічі.
Бертрада вискалила зуби в посмішці. Багряний відблиск рубінів додав її зубам рожевуватого відтінку, й здалося, що вони ніби в крові.
— О, я повинна була здогадатися! Мисливський будиночок у фенах… Одного разу ми зупинялися там на відпочинок, коли разом полювали в тих краях. Як давно це було!
У останньому вигуці графині пролунала туга. Мабуть, колись вона й справді любила чоловіка. Гуго припинив полірувати рукавичкою пряжку на рукаві й глянув на Бертраду глузливо.
— Ого, Берт, і в тебе про те місце залишилися приємні спогади?
Вона здригнулася.
— Ти дурень, Гуго! Просто дурень!
— Амінь! — засміявся він.
Бігода завжди тільки тішила її лють. Але по тому він посерйознішав і вони почали уточнювати, де це місце, з’ясовувати, чи пам’ятає вона дорогу туди. Абат же повернувся до мене.
— Тепер, сере Ральфе, вам залишається тільки дочекатися, коли леді Гіта збереться в це пристановище розпусти, й подати сигнал. Якщо не помиляюся, неподалік від зазначеного місця розташований підвладний абатству невеличкий Саухемський монастир. На цей час там влаштуються сер Гуго Бігод і його люди під виглядом прочан, що нібито прибули на богомілля. Ви згодні з таким планом?
Якщо я й забарився з відповіддю, то тільки з однієї причини: дотепер я думав, що саме я маю вбити Едгара. А тепер ці люди мають намір обійтися без мене. З одного боку, мене це влаштовувало, але з іншого — ні. Чужа рука покарає суперника, а я навіть не буду присутній при цьому. І мені не вдасться глянути в графові очі перед його смертю. Однак мої руки не будуть заплямовані кров’ю і я не виявлюся в зграї убивць, котрі юрбою нападуть на самотнього вершника. І найголовніше — так я зможу простежити, щоб Гіта перебувала подалі від мисливського будиночка, й уберегти її від цих вовків.
І все-таки я відчував липку відразу до себе.
— Ви вагаєтеся, сину мій? — долинув до мене вкрадливий голос абата.
Я здригнувся від несподіванки. Що ж, почав вести борозну, то нема чого оглядатися. Я знав, із ким маю справу, й одного разу вже отримав можливість дізнатися, чим загрожують подібні вагання. І хіба я не хотів того самого, що й вони?
— Ні, отче. Я обмірковую, як усе виконати, щоб не накликати на себе підозр.
Заплилі салом очиці Ансельма холодно блиснули.
— Досить схвальна розважливість. А тепер, діти мої, нам треба ще раз обговорити всі деталі.
Коли весна настає настільки стрімко, у фенах завжди додається роботи. Пустища набухають від вологи, все навколо заповнюється водою, і необхідно невсипно стежити за водовідвідними каналами й дамбами, щоб повінь не захопила пасовиська в низовинах.
Я сновигав з дорученнями, намагався як ніколи бути корисним, керував людьми на ремонті гребель, їздив перевіряти комори, дивитися, чи не затопило далекі вигони. Стомлювався безмірно, як Ной на будівництві ковчега. Гіта, бачачи мою старанність, була чарівна й турботлива зі мною, а Мілдред… Я ж казав, що присох до маляти й скільки ж радості дарували мені її ігри та дитяча щирість! І яким би я не був стомленим, майже щовечора, коли вона видиралася до мене на ліжко, розповідав їй казки, бавився з нею, навіть вислуховував її довгі незрозумілі історії, поки не починав дрімати під дитяче белькотіння, й посміхався, вже засинаючи.