Від кам’яної підлоги по ногах потягло зимовим холодом. Я мерзлякувато повела плечима.
— Нехай спробує довести це! Його єдиний свідок, Гай де Шампер, ніколи не насмілиться з’явитися при дворі й дати свідчення…
Я затнулася. Прокляття — бовкнула зайве! Адже мені й знати не годиться, про що мова.
Батько миттю все зрозумів. Повіки його опустилися, він скрушно похитав головою й поринув у мовчання.
Але я не могла змусити себе повірити, що почуте так вразило його — людину, про яку було достеменно відомо, що саме він наказав убити на полюванні свого брата-короля, а потім осліпив і згноїв у темниці іншого брата. Чи ж йому не знати, що в мені тече його кров, а значить, я не зупинюся ні перед чим.
Коли він знову заговорив, голос його звучав спокійно.
— Дійсно, ти здатна багато на що. Але невже ти дотепер не зрозуміла, що на своєму чоловікові зуби поламала? Ти давно програла свою війну проти Едгара.
Я не бажала цього слухати. Тому запитала навпростець, яке його рішення.
— Едгар Норфолкський уже відіслав довірених осіб у Рим і заручався підтримкою колишніх побратимів із ордену Храму. Я міг би покарати його за самоуправство, позбавити титулу й кинути в катівню…
Я навіть подалася вперед. О, якби батько так і вчинив! Тоді б я залишилася графинею Норфолку, повернулася в Денло й зробила те, чого бажала найбільше в світі — розправилася з цією тварюкою з фенів.
— …Але я не зачеплю твого чоловіка.
Я ледь не задихнулася, і мені знадобилась уся витримка, щоб вислухати всі його слова.
Виявляється, те, що король дарував саксові графський титул, привернуло до корони саксонських підданих. Але цього ще замало — Едгар справляється з покладеними на нього обов’язками блискуче: вгамував найнеспокійніше графство, до скарбниці без затримки надходять податки, а тепер він привів на огляд чудове ополчення, навчене й екіпіроване, що нині, як ніколи, до речі.
Батько заходив від стіни до стіни. У свої шістдесят сім Генріх Боклерк вигляд мав бадьорий, однак я помітила, що він почав по-старечому горбитися. Але чи мене обходить його здоров’я, якщо не матиму від нього підтримки? Якби на його місці був хто завгодно інший — Матильда, Роберт чи навіть Теобальд — вони б не дозволили так поводитися зі мною якомусь саксові. І вперше в мене майнула думка, що Лев Справедливості зажився на цьому світі.
— Для всіх ти, як і раніше, залишишся графинею Норфолку, — провадив король. — І зможеш повернутися в Денло та розташуватися в кожному з королівських замків, коли побажаєш. З тобою, як і раніше, залишиться твій посаг — п’ять тисяч фунтів, а цього досить, щоб ти не обмежувала себе у витратах. Між іншим, Едгар за ці роки примножив твій статок і виділить тобі стільки, скільки ти потребуватимеш. Зрозуміло, ви не зможете й далі жити як чоловік і дружина, але цей статус збережеться за вами, і, можливо, згодом ви навчитеся ладнати між собою. Це все, до чого ми дійшли з твоїм чоловіком.
— А розлучення?
Король сардонічно посміхнувся.
— Це довга, нескінченно довга процедура. І тривати вона може вічно. Навіть втручання гросмейстера тамплієрів навряд чи її прискорить.
З його подальших пояснень я довідалася, що в Римі заколот і розкол, фактично в нас не один, а відразу два Папи. Обидва — і Анакліт, і Іннокентій, обрані законно, але різними групами кардиналів та інших вищих духовних осіб, які не зуміли домовитися між собою. Між Папами точиться війна, становище обох нестійке, і жоден з них за таких обставин не побажає вплутуватися в настільки делікатну й спірну справу, як розлучення. А оскільки ніхто не знає, скільки протриває двовладдя на Найсвятішому Престолі, мені ще довго доведеться залишатися законною дружиною Едгара Армстронга.
— Швидше настане друге пришестя, — підбив підсумок батько, — ніж ти станеш розведеною жінкою. У тебе залишається твоє становище, ти не бідуватимеш і будеш незалежна.
— А що казатимуть про мене? Що буде з моїм ім’ям?
— Повторюю: ти — графиня Норфолкська. Повір, багато хто міг би тільки позаздрити твоїй долі.
Це й був той компроміс, про який говорив Роберт Глочестер.
Що ж, я обміркувала все і могла прийняти його. Я була досить сильною, і коли того ж вечора мені довелося бути присутньою на бенкеті разом із Едгаром, я нічим не виказала своїх почуттів. Ми сиділи поруч, спокійні та мовчазні, намагаючись не торкатися одне до одного й не зустрічатися поглядами. І тільки залишаючи бенкетну залу, я звеліла Едгару прислати мою самку кречета.