Принижуватися? Як цей сакс сміє! У пориві люті я одним рухом спробувала перекинути жаровню просто на Едгара. Однак він устиг відскочити й узявся затоптувати жар, потім схопив глечик для вмивання й залив його. Кімната наповнилася димом і парою, різко запахло гаром. Потрібно було покликати людей, щоб не дати поширитися вогню, але я швидше б замкнула двері на засув іззовні, щоб він учадів тут.
Ця думка здалася мені настільки привабливою, що я ступнула до дверей, але знизу вже чулися голоси й тупотіння безлічі ніг. І вже стоячи серед метушливих слуг, я крикнула Едгару:
— Ти не залишив мені вибору! Тепер мені нема чого втрачати.
Він вийшов з покою, а я пішла за ним, обсипаючи його погрозами й прокльонами.
На сходах Едгар зупинився, і я спіймала його холодний, мов криця, погляд.
— Ти просто скажена сучка. Але я більше тобі не приграватиму. Даю два дні, щоб зібратися, а по тому викину за межі графства. Поквапся, інакше доведеться забратися звідси, в чому стоїш.
Із цими словами він поїхав.
Я відчула справжню полегкість. Тепер мені не потрібно було благати й принижуватися. Це випробування виявилося мені над силу, і я почувалася зовсім розбитою.
Але я вже знала, як вчиню. Нехай король не бажає заради мене знищити свого саксонського графа, нехай тамплієри ведуть позов про розлучення відразу з двома Папами, нехай я втратила Гронвуд… Але я знала, як заподіяти Едгару нестерпного болю.
Цілий вечір я просиділа в самоті, безмовна й замислена. А потім звеліла викликати Саймона й довго говорила з ним, навіть вдала, що розплакалася, припала до його грудей.
Саймон був вражений. Цей запеклий бабій задер на своїм віку безліч рядняних пелен — а як йому буде переспати з графинею? Але мені вже було байдуже, і я перестала дбати про свою честь.
І тієї ж ночі я докладно випитала в цього мужлана про Гіту й вивідала все, що мені було необхідно. Саймон виявився напрочуд щиросердним і справді повірив, що я хочу зустрітися з нею та поговорити.
Для іншого мені був потрібен Гуго Бігод. Я ще не забула слова Герівея, що Гуго не залишив намірів поквитатися з Едгаром. Тому наступного дня я відіслала слугу. Мій вірний Гуго та мій старий друг Ансельм не підведуть, їм обом від мене дещо потрібно, і вони будуть старанні.
А мені від них потрібна дещиця — порішити прокляту саксонку. Я продумала все до дрібниць і знала, що цього разу не схиблю.
Розділ 6
Гіта
Листопад 1135 року.
Цей рік був так насичений подіями, що я майже не заглядала в Тауер Вейк. Мене з головою поглинули Гронвуд, торгівля вовною, сукновальні в Норіджі, справи, любов Едгара, турботи про Мілдред, полювання, бенкети, великий турнір, дитя, що ворушилося в мені.
Це був рік небувалого щастя, й навіть мої тривоги відступили. Але я не зважилася б вирушити до старої вежі мого діда, та ще й на сьомому місяці вагітності, якби не повернення графині в Норфолк.
Останнім часом я зовсім не згадувала про неї. З якого дива мені було думати про Бертраду, коли від неї не було звісток, а в Денло всі визнали наш союз із Едгаром. Часом я й сама забувала, що ми не повінчані.
До того ж, Едгар повернувся з Руана з новими почестями замість передбачуваної опали. Уже й не знаю, що змусило Генріха подивитися на події крізь пальці. Чи то йому набридли вічні сварки з дочкою, чи він вирішив, що згодом Бертрада впокориться з тим, що в її чоловіка є ще одна дружина. Швидше за все, в короля були інші турботи, і він не побажав морочитися з цим.
Але тепер з’явилася Бертрада.
Спочатку Едгар, не бажаючи тривожити мене, спробував приховати її повернення, що було неможливо й навіть наївно — адже повернулася його законна дружина. До того ж, він стривожився, бо як інакше можна було пояснити його незвичайну поведінку — несподіваний від’їзд, швидке повернення, метушливість. Я надто добре його знала, щоб не здогадатися: щось не те відбувається. А живучи в велелюдному Гронвуді, де раз у раз хтось їде та повертається, просто неможливо не почути всіх новин.
Тож про прибуття Бертради я довідалася вже наступного дня, але не виказала, що мені відомо про це. Ось тоді-то до мене й прийшло рішення. Нехай Едгар усе залагоджує, а я відлучуся, щоб дати лад дідовій садибі. Навіть негода не зупинила мене, тим більше, що зливи припинилися й виглянуло незвичне о цій порі сонце. Було навіть приємно вирушити в невеличку подорож.
Коли я повідомила про свій намір, Едгар запротестував:
— Ні, Гіто, я не хочу щоб ти їхала. Та ще й у твоєму стані.