— Що, дівко, боїшся? — нарешті розімкнула вуста Бертрада. — День за днем, місяць за місяцем ти тріумфувала наді мною. Але тепер настала й твоя черга.
— Едгар не пробачить тобі цього. Він…
— Хто такий Едгар? Та й де він?
І вона розсміялася так, що в мене застигла в жилах уся кров. Одного разу я вже була у владі цієї жінки і її людей. І розуміла, що зараз усе набагато гірше, ніж тоді. Тому що я була не сама — зі мною була моя дитина.
Різкий брязкіт меча, який виймався з піхов, змусив мене здригнутися. Бертрада пильно втупилася в мій живіт.
— Знаєш, що зараз трапиться? Мої люди розіпнуть тебе, а я своїми руками розпорю твоє черево та подивлюся, чи схожий твій виродок на мого чоловіка. А потім запхну обидві ноги в твоє порожнє черево, щоб вони зігрілися. Ми довго чекали на тебе тут, і я встигла змерзнути.
Якщо в жаху є межа, то я її досягла. Я бачила, як вона повільно наближається до мене, і почувалася вже наполовину мертвою. Але мені ще тільки належало вмерти.
Зненацька дорогу Бертраді заступив Саймон.
— Мадам… Не варто так жорстоко лякати її. Ця жінка вагітна. Ви зможете домовитися іншим шляхом.
— Дурень! — вереснула Бертрада. — Невже ти й справді вирішив, що я принижуся до переговорів із цією тварюкою? Забирайся з дороги, або вмреш разом із нею!
Саймон глянув на мене, потім на Бертраду.
— Мадам, ви не можете так вчинити… Благаю вас…
— Гуго, забери його!
Я бачила, як Гуго зробив знак своїм людям, і вони рушили до муляра.
Цієї миті з хащі почувся тупіт копит, і він наближався. Ще не сміючи сподіватись, я озирнулася.
Марно — темною стежкою скакав самотній вершник. І це була всього-на-всього Труда, яка нарешті наздогнала нас.
Як вона зуміла в майже цілковитій темряві миттю все розглянути й зважити? Не стримуючи коня, моя стара служниця кинулася на Бертраду. Їхні коні зіштовхнулися, Бертрада встигла занести меча, однак Труда впала на неї всім тілом, і вони разом покотилися по землі.
Цієї затримки виявилося достатньо, щоб Саймон устиг вихопити свого тесака й всадити його в одного з людей Гуго. Потім він розвернув коня впоперек стежки й зчепився з іншим.
— Гіто, втікай!
І я не втратила свого шансу. Зрозуміла, що тільки пітьма й хащі можуть врятувати мене, тому зіслизнула з боку коня й кинулася в ліс. Позаду чулися вигуки, брязкіт металу, іржання коней і пронизливий лемент Труди. Але наступної миті я вже перебралася через купу галуззя й кинулася бігти, однією рукою притримуючи живіт, а другою відводячи гілки, що хльоскали по обличчі. Ледь шум позаду стих, я зупинилася, пірнула під крислатий корч і завмерла, закусила зап’ястя, стримуючи подих, що рвався з грудей. Моє серце стукотіло так голосно, що, здавалося, його чути було по всьому лісі.
Раптом зовсім близько почувся сповнений люті голос Бігода:
— Бісів муляр! І де він навчився так битися? Дивись, як уперезав мені по руці… А Жіля з Айво — обох на смерть. Який біс у нього вселився? І чого це він раптом надумав заступатися за саксонку?
— Замовкни, Гуго!
Це був голос Бертради. Від одного його звуку в мене все стислося всередині, а дитина судомно забилася в животі.
— У тебе щока в крові, Берт…
— Відчепися! Невже не розумієш, що поки ми не відшукаємо цю сучку — нічого не скінчено? Я не знатиму спокою доти, поки вона жива.
Я почула тріск хмизу, наближалися важкі кроки. І знову голос Бігода:
— Вона не могла далеко втекти. У цих кущах і без черева застрягнеш…
Потім незнайомий голос ледь не поруч зі мною промовив:
— Якщо дівка врятується й про все донесе, всім буде кепсько!
Ця людина пройшла так близько, що мало не доторкнулася до мого плеча. Я відчула в роті смак власної крові — напевне, прокусила зап’ястя. Крізь гул у вухах до мене долинув голос Бертради — вона повторювала, що потрібно продовжувати пошуки, бо звідси мені нема куди подітися.
Вони знову пройшли повз мене — з тріском розсовуючи кущі, б’ючи по гіллі зброєю, лихословлячи. Коли кроки цих трьох почали віддалятися, я безгучно підвелася й почала обережно просуватися до стежки, по кілька разів обмацуючи ногою місце, куди мала намір ступити, щоб тріск зламаної гілки не виказав мене.
Їхні коні виявилися зовсім поруч — блукали осторонь від місця сутички, стривожені запахом крові.