— Король не сказав головного. Не назвав спадкоємця корони.
— Але Матильда?
— До дідька Матильду. Коли їй повідомили, що батькові стало зле, вона захопила Аржантен і Домфрон. І це при тім, що вагітна й знать склала їй три присяги одну за одною. Присягаюся шпорами святого Георгія, якби Генріх був у силі, він би негайно почав військові дії проти неї та Жоффруа. За таких обставин про Матильду не може бути й мови.
І це говорив найвірніший її прихильник! Очевидно, Глочестер щось намислив. Король знову застогнав, скинув важкі кожухи й поскаржився на задуху. Роберт відразу звелів усім вийти з опочивальні й відчинити вікна. Бігод узявся знімати важкі віконниці, решта рушили до дверей. Перебувати в цьому сморідному покої поруч із вмираючим було нестерпно, і я помітив, що єпископ Руанський поквапився полишити його серед перших.
Коли я також рушив до дверей, мене затримав владний вигук Роберта:
— Залишіться, графе Норфолк!
Я озирнувся. Роберт стояв біля батькового ложа, а Бігод біля відчиненого вікна. На мить мені здалося, що зараз ітиметься про Бертраду, але Роберт заговорив про інше:
— Ви навчені грамоти, Норфолк. Тому будьте люб’язні, візьміть перо й напишіть три імені: Теобальд, Матильда й Роберт. Авжеж, саме Роберт, робіть що вам кажуть. І нехай король відзначить того, кому має намір передати владу.
Он воно що! Роберт сподівався, що Генріх у останню мить згадає про улюбленого сина й за старою нормандською традицією призначить спадкоємцем його, незаконнонародженого.
Я виконав те, що було звелено, але не поспішав віддавати сувій. Я ні на мить не забував, що тут перебуває Бігод, і раз Роберт дозволив новоявленому стюардові залишитися, значить, між ними особливо довірчі стосунки. Тоді високошляхетному бастардові має бути відомо про загибель сестри.
— Одну хвилину, мілорде. Насамперед я хочу, щоб ви знали, що моя дружина померла.
Роберт здивовано глянув на мене. Потім бездумно перевів погляд на гобелен над дверима.
— Берт? Умерла? Впокой, Господи… Але що ж із нею трапилося?
Отже, йому нічого не відомо. Але я бачив, як насупилися його брови, а величезна щелепа по-бульдожому виступила вперед. Погляд Бігода свердлив мою потилицю, але я вимовив зовсім спокійно:
— Нещасний випадок. Графиня загинула під час пожежі в церкві разом зі священиком, до якого пішла сповідатися.
Кажучи це, я повернувся до Бігода, очікуючи, що він спробує заперечити. Але той мовчав із кам’яним обличчям, погляд його тепер був спрямований на Роберта. Це означало, що він чекає реакції бастарда й буде діяти відповідно до неї. Однак Роберт обмежився тим, що похмуро буркнув: «Із цим розберемося пізніше» й ступнув із сувоєм до короля.
Але я запам’ятав ці слова, що не обіцяли мені нічого доброго.
Генріх лежав із напівзаплющеними очами, його губи й далі ледь помітно ворушилися.
— Государю, — покликав Роберт. — Государю, подивіться на мене. Батьку!
Повіки короля поволі піднялися.
— Ваша величносте, це я, ваш син Роберт. І я благаю вас виявити свою останню волю. Гляньте, ось список осіб, одній із яких ви повинні передати корону. В ім’я Святої Трійці, зробіть позначку, батьку!
Він вклав у кволу руку короля перо й підніс до його очей сувій.
Генріх безтямно дивився на Роберта.
— Стефан… — раптом зірвалося з його вуст.
— Що значить «Стефан»? — прогарчав Глочестер.
— Стефан… — прошелестів король.
Ми з Бігодом мимоволі перезирнулися.
— Стефан…
— Стефан у Булоні, — стримуючи себе, промовив Роберт. — По нього послали, але він ще не приїхав. Батьку, отямитеся! До чого тут Стефан?
— Едіт… — зненацька вимовив король ім’я першої дружини. — Фалезькая каплиця… О, мій Вільгельм!
Тепер він говорив про загиблого первістка. Схоже, король просто марив. І з тією самою інтонацією, немовби перераховуючи, він мовив:
— Мій Роберт…
— Я тут, государю, — схилився бастард. — Я тут, із вами.
На якусь мить заблуканий погляд короля зупинився на ньому. Мені здалося, що він ледь помітно всміхнувся.
— Роберт… А Матильда…
— Матильда захопила Аржантен, государю.
Це було жорстоко. Я бачив, як скорботно зійшлися на переніссі брови Генріха.
Але Роберт уже простягав йому пергамент, вимагаючи, щоб король глянув на список. Генріх скосив око на аркуш, і на його обличчі з’явилася зацікавленість. Мені знову здалося, що він глузливо посміхнувся.
— Матильда…
Він чиркнув пером і відкинувся на подушки. Роберт чортихнувся, сувій з шурхотом полетів на підлогу. Я глянув туди — жирною тремтячою лінією було підкреслене ім’я дочки, причому, риска сповзала навскіс, перетинаючи ім’я Роберта.