Він уже мріяв про великі революційні заходи: проголошення комуни, де він має бути за голову, арешт усіх поганих патріотів, особливо людей, що були йому не до вподоби; найбільше його радували думки про те, що Ругонів переможено, що жовтий салон збезлюднений, що вся ця зграя проситиме у нього милості. Так, чекаючи дня, він вирішив звернутися з відозвою до населення Пласана.
Оце й засіло їх четверо складати цю відозву. Коли її було скінчено, Макар урочисто, сівши в фотель мера, наказав прочитати її вголос, перш ніж надіслати в друкарню «Незалежного», що уявлявся йому республіканським органом. Один із творців почав з пафосом читати: «Мешканці Пласана! Година незалежності пробила; нині запанувала справедливість…» — як раптом зачувся рип дверей кабінету: хтось їх відчиняв.
— Це ти, Касуте? — спитав Макар, припиняючи читання.
Відповіді не було, а двері все відчинялися.
— Та заходь-бо! — вигукнув він нетерпляче. — Що, мій браток-розбійник повернувся вже додому?
Тут двері з такою силою відчинилися навстіж, що вдарилися об стіну, й натовп озброєних людей затопив кабінет. Попереду ішов Ругон, увесь червоний, з виряченими очима. Змовники вимахували зброєю, наче палицями.
— Так ось що! У цих паскудників є зброя! — гукнув Макар.
Він хотів був схопити два пістолі, що лежали на столі, але п’ятеро чоловіка вже вчепилися йому в горло; всі чотири автори відозви якусь хвилину борюкались; гуркіт перекинених меблів, глухе тупотіння, хтось упав. Борцям дуже перешкоджали рушниці, зовсім не потрібні, але вони нізащо не хотіли з ними розлучатися. У запалі боротьби Ругонова рушниця, що її один із повстанців хотів вирвати в нього з рук, раптом стрельнула, і лункий гуркіт наповнив кабінет димом; куля розбила на друзки чудове дзеркало, почеплене над коминком, дзеркало, що його вважали за найкраще в місті. Цей випадковий постріл оглушив усіх і поклав край бою.
Поки переможці одхекувалися, з двору донеслося ще три постріли. Грану підбіг до вікна кабінету. Обличчя витяглися, всі, мовчки й непокійно напружившись, чекали, нікому не було охоти битися з вартовими, що про них вони, взявши гору тут, зовсім забули. Але Рудьє гукнув знизу, що все гаразд. Сяючи з радості, Грану зачинив вікно. Виявилось, що Ругонів постріл збудив тих, що спали. Вони здалися, бо бачили, що чинити опір неможливо. Але троє з загону Рудьє, що їм нетерпеливилося швидше попорати це діло, вистрілили в повітря, ніби відповідаючи на постріл згори, самі не тямлячи навіщо. Бувають такі хвилини, коли рушниці в руках полохунів стріляють самі по собі.
Ругон наказав міцно зв’язати Макарові руки шнурами від довгих зелених завіс кабінету. А цей аж заходився від скаженої лютості.
— Так, так, шкварте, — бурмотів він. — Наші вернуться сьогодні ввечері або завтра, і тоді ми вже порахуємось!
Від цього нагадування про повернення повстанців аж затремтіли спини у переможців. Ругонові перехопило подих. Макар був розлючений, що його, як дитину, схопили ці полохливі буржуа, ці жалюгідні шпачки, яких він зневажав як колишній солдат. Він уп’явся в П’єра очима, повними запеклої ненависті.
— А я ж знаю, я ж усе знаю, — сказав він, не спускаючи з нього очей. — Спробуйте тільки віддати мене під суд. Я маю що розповісти суддям.
Ругон зблід. Він страшенно боявся, що Макар буде говорити про нього, і тоді пани, які тільки що допомагали йому рятувати Пласан, перестануть його поважати. Але всі вони, вражені драматичною зустріччю двох братів, дипломатично відійшли набік, передбачаючи гостру розмову. Ругон зважився тоді на героїчну постанову. Він наблизився до них і сказав тоном високої шляхетності:
— Ми лишимо тут цього Чоловіка. Хай він подумає над своїм становищем, а потім зможе дати нам деякі корисні відомості.
Потім він додав ще поважніше:
— Я виконую свій обов’язок, панове. Я присягався врятувати місто від анархії, і я його врятую, навіть коли б мені довелося зробитися катом свого рідного брата…
Можна було подумати, що стародавній римлянин приносить свою родину в жертву на вівтар батьківщини. Грану, глибоко схвильований, стиснув його руку з плаксивою міною, що промовляла: «Я вас розумію, ви людина з великою душею». Він став Ругонові в послузі, повівши всіх за собою під претекстом, що треба забрати звідси чотирьох полонених.