— І пам’ятай, що це я тебе рятую, — шепотіла вона лукаво. — Ти будеш і надалі слухняний?
Вони поцілувалися й сказали одне одному: «На добраніч». Здавалося, в серцях старих людей, сп’янілих мріями, пробудилася весна. Але ні він, ні вона не заснули. За чверть години П’єр, що розглядав на стелі круглясту пляму від нічної лампи, повернувся ц тихесенько поділився з жінкою тією думкою, що тільки що майнула йому в голові.
— О ні, ні! — сказала Фелісіта з тремтінням. — Це буде дуже жорстоко!
— Хай йому біс! — гукнув він. — Ти ж сама хочеш вразити городян!.. Коли скоїться те, що я тобі сказав, ставлення до мене зміниться…
Потім, розвиваючи свій план, він докинув:
— Можна використати Макара. До речі, так можна буде легко здихатись його.
Фелісіту захопила ця думка. Деякий час вона міркувала, вагаючись, і нарешті тремтячим голосом прошепотіла:
— Мабуть, твоя правда. Побачимо… Ми були б дурні, аби занадто соромилися; для нас це питання життя або смерті… Дозволь мені це зробити; я піду завтра до Макака й подивлюся, чи можна з ним збалакатися. А то ти почнеш з ним сперечатися і все зіпсуєш. На добраніч! Спи спокійно, мій милий… Нашим стражданням швидко буде край.
Вони знову поцілувалися й заснули. А на стелі кругла пляма світилася, мов злякане око, розплющене й надовго втоплене в цих двох блідих сонних буржуа, котрі плекали злочин під ковдрою і бачили вві сні, що в кімнаті йде кривавий дощ і буйні краплі, падаючи на підлогу, перетворюються в золоті монети…
На світанку Фелісіта, діставши настанови від П’єра, подалася до мерії побачитися з Макаром. Вона захопила з собою чоловіків мундир національної гвардії, загорнутий у серветку. На чатах було всього кілька чоловік, що міцно спали. Швейцар, якому доручено було годувати полоненого, відчинив туалетну кімнату, обернену в тюремну камеру, і спокійно пішов геть.
Макар просидів тут дві доби. Він мав досить часу, щоб на дозвіллі гарненько про все поміркувати. Виспавшись, він почав буянити від гніву й безсилої люті. Він ладен був розтрощити двері, уявляючи собі брата, котрий велично засів у сусідній кімнаті. Він заприсягся задушити Ругона власноручно, як тільки повстанці його визволять. Але ввечері, в сутінках, він заспокоївся і перестав кидатися по тісній кімнаті. Він вдихав пащохі парфумів, і поступово його огортало вдоволення, нерви втишувалися. Пан Гарсоне, людина заможна, витонченого. смаку, поглинутий собою, виборно обладнав цей куточок: канапа була м’яка й тепла, на мармуровому вмивальнику стояли парфуми, помада, мило різних гатунків. Вечорове світло, тихо гаснучи, падало зі стелі м’яко й ніжно, як світло нічника в алькові. Макар заснув, приспаний дурманними пахощами туалетної кімнати, з думкою про те, що цим мерзенним багатіям «з біса добре живеться». Він укрився тією ковдрою, що йому дали, й пролежав до ранку, пообкладавши себе з усіх боків подушками. Коли він розплющив очі, сонячна смужка вже пробивалася крізь вікно. Макар не вставав з канапи, бо йому було тепло; він мріяв собі, озираючись навкруги, і йому спало на думку, що ніколи в нього не буде такого кутка вмиватися. Найбільше цікавив його вмивальник. «Це не хитра штука, — думав він, — завжди бути чистим, коли маєш таку силу баночок та пляшечок». Це навернуло його на гіркі думки про свої невилазні злидні; йому вже здавалося, що, мабуть, він пішов невірним шляхом: нічого не можна _ сподіватися виграти, перейшовши на бік старців, треба було не ворогувати з братом, а помиритися. Потім він відкинувся цієї думки: Ругони злодії, вони нахабно ошукали його. Але тепла й м’яка канапа заспокоювала його, навіваючи на нього якісь невиразні жалощі. Адже ж повстанці покинули його; дурні, вони й нині десь б’ються. Кінець кінцем Антуан прийшов до висновку, що Республіка — справжня омана. Щастить же цим Ругонам! І він пригадав усі свої дурні, злісні вибрики, всю свою глуху ворожнечу. Ніхто з сім’ї не підтримував його — ні Арістід, ні Сільверів брат, ні сам Сільвер, той простачок, що в телячому захваті від республіканців і ніколи нічого не доможеться в житті. Тепер і жінка вмерла, і діти його покинули, він здохне, мов собака, десь попідтинню, не маючи жодного су. Рішуче йому треба було продатися реакціонерам. З такими думками він поглядав на вмивальник, охоплений необорним бажанням помити собі руки особливим мильним порошком, що білів у кришталевій баночці.