Цілий ранок П’єр мозолив усім очі, то заходячи, то виходячи з мерії. Він був сам-один у цьому величезному порожньому будинкові, де в високих залах лунко відтупувалися його кроки. Усі двері було повідчиняно. Він розгулював серед цієї пустелі, голова без радників, так перейнятий поважністю своєї місії, що. швейцар, зустрічаючи його в коридорах, щоразу здивовано і шанобливо вклонявся йому. П’єр показувався в усіх вікнах й, незважаючи на великий холод, кілька разів виходив на балкон з паками листів у руках, наче людина, поглинута справами в очікуванні важливих повідомлень.
Опівдні він почав обходити місто, провідав усі варти, попередив про можливий напад, дав зрозуміти, що бунтарі близько, але що він сподівається на хоробрість молодців національної гвардії, бо коли цього треба буде, всі вони повинні померти, захищаючи справедливу справу. І коли повертався П’єр з цього обходу, тихо, поважно, ходою героя, готового пожертвувати собою для добра батьківщини, він помітив, що його зустрічає поспільний подив. На проспекті Совер дрібні рантьє, ці невиправні гуляки, яким ніяка катастрофа не могла стати на перешкоді грітися на сонечку в певні години, поглядали на нього безтямно, ніби не впізнаючи, ніби не вірячи, щоб один із них, колишній торгівець олією, наважується чинити опір цілій армії.
У місті страх дійшов до межі. Кожну хвилину чекали на бунтарів. Звістка про втечу Макара викликала найлиховісніші гадки. Стверджували, що його визволив один з його червоних друзів і що він причаївся в чеканні ночі, щоб кинутися на мешканців і пустити червоного півня з чотирьох кінців міста. Пласан, зачинений наглухо, наче монастир, у нестямі вигадував нові страхіття. Республіканці, дивлячись на поважну Ругонову постать, трохи замислились. Що ж до нового міста, адвокатів та відставних комерсантів, котрі напередодні так ганьбили жовтий салон, то сьогодні вони були такі здивовані, що не насмілювалися більше виступати одверто проти людини такої відваги. На їхню думку, нерозумно було так дратувати переможців — це марне геройство тільки накличе на Пласан більше лиха. Потім, так о третій годині, вони послали до нього депутацію. П’єр, що палав бажанням показати свою доблесть перед своїми співгромадянами, навіть і не сподівався на таку гарну нагоду. Він напушисто розводився. Голова тимчасової комісії прийняв депутацію нового міста в кабінеті пана мера. Делегати, віддавши належне патріотизмові Ругона, благали його кинути й думати про можливість опору. Але П’єр поважно заговорив про обов’язок, батьківщину, лад, волю й про інші високі речі. А втім, він нікого не силує брати з нього приклад, він просто робить те, що йому наказує його сумління й серце.
— Ви бачите, панове, я сам, — казав він, кінчаючи свою промову, — я беру на себе всю відповідальність, щоб тільки я був винний і ніхто з моїх колег не був скомпрометований, і коли потрібна жертва, я офірую себе від усього свого серця, я бажаю ціною свого життя врятувати життя своїх співгромадян.
Один нотар, найрозумніша з усієї делегації голова, зауважив йому, що він іде на певну смерть.
— Знаю, — підхопив Ругон поважно. — Я готовий!..
Всі перезирнулися. Слова «я готовий!» справили неабияке враження. Справді, він — хоробрий чоловік. Нотар заклинав його покликати до себе жандарів, але Ругон відповів, що кров солдатів дорогоцінна й що він дозволить проливати її лише в крайньому випадку. Схвильовані делегати повільно вийшли. Годиною пізніше весь Пласан визнав Ругона за героя, і тільки найполохливіші взивали його «старим йолопом».
Підвечір, на превеликий подив Ругона, до мерії прибіг Грану. Колишній торгівець мигдалем кинувся йому в обійми, взиваючи його великою людиною, і присягався, що хоче вмерти разом із ним. Славетне «я готовий!», переказане йому служницею зі слів зеленярки, викликало в нього вибух ентузіазму. В глибині душі цей полохун і блазень був наївною людиною. П’єр залишив Грану при собі, подумавши, що від нього, звичайно, не буде пуття. Його зворушила відданість Грану, й він дав собі слово попросити префекта прилюдно похвалити сердегу — хай інші буржуа, котрі так ганебно втекли, лопнуть від заздрості! І вони вдвох стали чекати на ніч у пустельній мерії.