Від. того дня у Макарів запроваджено своєрідний побут. Здавалося, вони змовилися, що жінка має працювати, вмиваючись потом, щоб харчувати чоловіка. Фіна, інстинктивно люблячи роботу, не заперечувала. Доки не пила, вона виявляла надлюдське терціння, вважаючи за цілком природну річ, що чоловік ледарює, і сама навіть домагалася того, щоб позбавити його всяких клопотів. Але сьорбнувши своєї улюбленої ганусівки, вона робилася не те що злою, але тільки справедливою, і якщо Антуан сікався до неї в ті вечори, коли вона раювала за пляшкою свого улюбленого питва, Фіна кидалась на нього з кулаками й дорікала йому за лінощі та невдячність. Сусіди звикли до постійної тусанини, що чулася з кімнати подружжя. Макари лупили одне одного немилосердно, і якщо жінка била, як мати, що карає дитину, то чоловік зрадливо і злісно розраховував кожен удар і кілька разів трохи нб скалічив нещасну жінку.
— А яка ж тобі буде користь, коли зламаєш мені руку чи ногу? — казала вона. — Хто ж харчуватиме тебе, гульвісо?
Як поминути ці сцени, Антуан був задоволений з свого нового життя. Він носив добрий одяг, їв і пив досхочу. Своє кошикарство він зовсім відкинув геть. Іноді, коли вже дуже нудьгував, давав собі обіцянку сплести до ближчого базару десяток лозників, але часто-густо не закінчував навіть і одного. Під канапою лежав собі пучок лози, бо він не використав би його й за двадцять років.
У Макарів народилося троє дітей: дві дочки та син. Старша, Ліза, що народилася 1827 року, через рік після одруження, недовго залишалася вдома. Це була пухкенька, вродлива дівчинка, до того ж здорова й жвава. Вона дуже скидалася на свою матір. Але в ній не було материної покірності робочої тварини. Макар передав дочці яскраво виражене поривання до життьових насолод. Ще зовсім дитиною Ліза згоджувалась працювати цілий день, аби лиш дістати марципана. Їй ще не було й семи років, як її взяла до себе сусідка поштмейстерова. 1839 року господиня овдовіла, переїхала до Парижа і взяла з собою й Лізу. Власне, батьки віддали її зовсім.
Друга дочка, Жервеза, що народилась за рік після Лізи, була кутернога. Зачата під час пияцтва, однієї з тих соромних ночей, коли подружжя немилосердно билося, вона мала скривлене і зсохле праве стегно — каліцтво вона дістала в спадщину від тих жорстоких побоїв, що їх зазнавала матір під час бійок. Жервеза залишалася калікою, і Фіна, бачачи, яка вона бліда і квола, почала лікувати її ганусівкою, запевняючи, що це зміцнить дівчинку. Бідолаха схудла ще більше. На цій високій, сухорлявій дівчинці сукенки, завжди заширокі, теліпались, як на вішаку. Але її схудле, покалічене тіло оздоблювала дуже гарна лялькова голівка, личко було кругле, бліде, з витонченими рисами. Її каліцтво здавалося майже граційним; стан м’яко згинався, ритмічно похитуючись за кожним кроком.
Син Макарів, Жан, народився ще через три роки; Це був здоровань, який нічим не скидався на худорляву Жервезу. Він, як і старша дочка, вдався в матір, хоч зовні і не був схожий на неї. Він, перший із Ругонів-Макарів, мав. обличчя з правильними рисами, холодне й нерухоме, що вказувало на серйозну й обмежену натуру. Хлопець зростав з упертою волею досягти незалежного становища. Він старанно відвідував школу і утовкмачував в свою тупу голову основи грамоти та арифметики. Потім він став у майстерні за учня і працював з такою старанністю, тим похвальнішою, що потребував цілий день йа те, що інші засвоювали за якусь годину.
Антуан усе бурчав на бідолашних дітей. Ці, зайві роти поїдали його пайку. Він зарікався, як і його брат, не мати більше дітей, цих об’їдал, що доводять до злиднів своїх батьків. Треба було тільки підслухати всі його докори, коли їх п’ятеро сідало за стіл і мати давала кращі кусні Жанові, Лізі та Жервезі.
— Оце так, — бурчав він, — напихай їх, щоб вони тобі полопалися.
Кожна нова одежина, кожна пара черевиків, що їх купувала Фіна для дітей, псувала йому настрій на кілька днів. А! Коли б він знав, у нього не було б ніколи цієї купи дітей, що примушували його курити щоденно тільки тютюн за чотири су й через яких часто-густо на обід не було нічого, крім рагу з картоплею, — страви, яка йому не дуже-то смакувала.