— Я про твою маму. — Він делікатно помовчав. — А так ти все почнеш спочатку.
Я подивився на свою тарілку. Він приготував бараняче карі з лимонно-жовтим соусом, яке мало радше французький смак, аніж індійський.
— Ти не боїшся?
Я підвів погляд.
— Не боюся чого?
— Життя з ним.
Я подумав про це, дивлячись на тіні за його головою.
— Ні, — сказав я. — Правду кажучи, ні.
З якоїсь причини після свого повернення тато здавався розслабленим, менш напруженим. Я не міг пояснити це тим, що він перестав пити, бо коли мій батько не пив, він ставав мовчазним і глибоко нещасним на вигляд, таким готовим несподівано вибухнути, що я намагався триматися до нього не ближче, ніж на відстані простягненої руки.
— Ти комусь розповів про те, про що розповів мені?
— Про що саме?
У своєму збентеженні я опустив голову й узяв собі шматок карі. Ця страва була дуже смачною, а надто коли ти звикав до думки, що це зовсім не карі.
— Я не думаю, що він досі п’є, — сказав я, порушивши мовчанку. — Ви це мали на увазі? Він здається кращим. Отже… — Я збентежено замовк. — Власне кажучи…
— Як тобі його подруга?
Я мусив і тут подумати.
— Не знаю, — зізнався я.
Гобі делікатно промовчав і потягся до вина, не відриваючи від мене погляду.
— Я зовсім її не знаю. З нею нібито все в порядку, але я не розумію, що він у ній знайшов.
— Чому не розумієш?
— Ну, власне… — Я не знав, із чого почати. Мій батько міг бути чарівним у стосунку до «леді», як він їх називав, відчиняючи для них двері, в розмові легко торкаючись їхніх рук, щоб наголосити на чомусь; я бачив, як жінки буквально чіплялися йому на шию, й дивився на це видовище холодним поглядом, дивуючись, як хтось міг спійматися на таку очевидну вудочку. Це було ніби дивитися на дітей, які з роззявленим ротом милуються витівками примітивного штукаря.
— Їй не обов’язково бути вродливою, якщо вона мила жінка, — сказав Гобі.
— Справді, але милою жінкою я її не назвав би.
— Он як. — А тоді він запитав: — Вони здаються щасливими разом?
— Не знаю. Мабуть, так, — визнав я. — Принаймні він не психує весь час, як психував раніше. — Потім, відчуваючи на собі вагу запитання, якого Гобі не поставив, я сказав: — Ну й приїхав же він по мене. Я хочу сказати, що він міг і не приїхати. Вони сиділи б собі там, якби я був їм не потрібен.
Більше на цю тему не було нічого сказано, й ми закінчили обід, говорячи про щось інше. Та коли я вже зібрався йти, коли ми вийшли в обвішаний фотографіями коридор — і проминали кімнату Піппи, де горів нічник, а в ногах її ліжка спав Космо, — він сказав, відчиняючи для мене двері:
— Тео…
— Так?
— Ти маєш мою адресу й телефон?
— Атож.
— Ну тоді все гаразд. — Він почувався так само ніяково, як і я. — Бажаю тобі доброї подорожі. Бережи себе.
— І ви також.
— Ну гаразд.
— Гаразд. Добраніч вам.
Він відчинив двері, і я покинув його дім — назавжди, як мені тоді здавалося. Та хоч і не думав, що коли-небудь із ним зустрінуся, стосовно цього я помилився.
Частина II
Коли ми найсильніші — хто відсахнеться?
Коли найвеселіші — хто впаде на землю від сміху?
Коли ми найгірші — що вони нам зроблять?
Розділ V
Бадр-аль-Дін
Хоч я й вирішив залишити валізу з картиною в камері схову свого колишнього дому, де, я був певен, Хосе й Золотце подбають про неї, я все більше нервував у міру того, як наближалася дата мого від’їзду, аж поки в останню хвилину вирішив повернутися назад із причини, яка нині видається мені вкрай дурною: поспішаючи якомога швидше винести картину з помешкання, я вкинув у валізу чимало речей, які трапилися мені під руку, серед них більшу частину мого літнього одягу. Отож за день до того, як мій батько мав намір забрати мене в Барбурів, я поквапився назад на П’ятдесят Сьому вулицю, маючи намір розстебнути свою валізу й узяти з неї кілька найкращих сорочок, які лежали зверху.
Хосе не було на місці, а новий широкоплечий хлопець (Марко В., судячи з напису на його бейджі) зупинив мене, схожий не так на консьєржа, як на озброєного охоронця.
— Вибачте, чим можу допомогти? — запитав він.
Я сказав, що прийшов по свою валізу. Але, переглянувши журнал — провівши товстим указівним пальцем по списку дат, — він не виявив бажання зайти на склад і винести її мені.