— О Поттере, — казав він, повертаючись нагору. — Твій батько! Який приємний чоловік!
Я зняв навушники айпода.
— Ну, якщо тобі так здається…
— Я цілком серйозно! — заявляв Борис, із розгону сідаючи на підлогу. — Він балакучий і розумний. І любить тебе.
— Не знаю, звідки ти це взяв.
— Облиш! Він хоче налагодити з тобою взаємини, але не знає як. Він хотів би, аби це ти дискутував із ним, а не я.
— Він тобі це сказав?
— Ні. Проте це так! Я знаю!
— Я мало тобі не повірив.
Борис подивився на мене гострим поглядом.
— Чому ти його так ненавидиш?
— Я його не ненавиджу.
— Він розбив серце твоїй матері, — зробив Борис висновок. — Коли покинув її. Але ти повинен пробачити його. Усе це тепер у минулому.
Я витріщився на нього. То ось що мій батько розповідає людям!
— Яка дурня, — сказав я, сідаючи й відклавши книжку з коміксами. — Моя мати — як мені це тобі пояснити? — ти не зрозумієш, — він поводився з нами як мерзотник, і ми були раді, коли він пішов. Хоч я розумію, що він здається тобі великим розумником і таке інше…
— А чому він здається тобі таким жахливим? Тому що зустрічався з іншими жінками? — запитав Борис, простягши перед собою руки з повернутими вгору долонями. — Таке буває. Він має своє життя. Яке тобі до цього діло?
Я похитав головою, не вірячи собі.
— Чувак, — сказав я, — він заморочив тобі голову.
Мене ніколи не переставало дивувати, як мій батько міг причаровувати незнайомих людей і підкоряти їх собі. Вони позичали йому гроші, рекомендували його на високі посади, знайомили з впливовими людьми, запрошували на свої вілли, цілком потрапляли під його чари — і раптом усе розвалювалося й він переходив до когось іншого.
Борис обхопив руками коліна й відхилив голову назад до стіни.
— Гаразд, Поттере, — сказав він миролюбним тоном. — Твій ворог — мій ворог. Якщо ти ненавидиш його, я ненавидітиму його теж. Але, — він схилив голову набік, — ось я тут. Перебуваю в його домі. Що мені робити? Чи повинен я розмовляти з ним і ставитися до нього по-дружньому? Чи не шанувати його?
— Я цього не кажу. Я тільки прошу тебе не вірити всьому, що він тобі розповідає.
Борис тихо засміявся.
— Я не вірю всьому, що мені розповідає будь-хто, — сказав він, по-дружньому копнувши мою ногу. — Навіть ти.
Хоч моєму батькові й подобався Борис, я постійно намагався відвернути його увагу від того факту, що Борис, по суті, переселився жити до нас. Це було не так уже й складно, бо між азартними іграми й наркотиками мій тато був таким неуважним, що не помітив би, якби я оселив у своїй кімнаті нагорі рись. Із Ксандрою домовитися було важче, вона нарікала на збільшення витрат у домі, попри постійне постачання крадених харчів, які Борис приносив до нас. Коли вона була вдома, він залишався нагорі, щоб не потрапляти їй на очі, читаючи «Ідіота» російською мовою і слухаючи музику з моїх переносних колонок. Я приносив йому знизу пиво й харчі і навчився робити чай таким, як він любив: гарячий, як окріп, із трьома грудками цукру.
Тим часом наближалося Різдво, хоча за погодою й не можна було цього сказати: прохолодно вночі, але ясно й тепло протягом дня. Коли віяв вітер, парасоля біля басейну ляскала, наче постріл. Уночі спалахували блискавки, але дощу не було. Й іноді пісок підіймався і літав невеликими вихорцями то туди, то сюди над вулицею.
Я був пригнічений, думаючи про свята, а Борис ставився до цієї перспективи спокійно.
— Усе це задумано для малих дітей, — казав він зневажливо, підводячись на лікті на моєму ліжку. — Ялинка, іграшки. Ми влаштуємо власні празники на Святвечір. Що ти про це думаєш?
— Празники?
— Ну, ти розумієш. Щось на зразок святкової вечірки. Не Свята Вечеря, а просто смачний обід. Я зготую що-небудь особливе, можливо, ми запросимо твого батька й Ксандру. Як ти гадаєш, вони погодяться поїсти з нами?
На мій превеликий подив, батько і навіть Ксандра були в захваті від нашої ідеї (батько, гадаю, тому, що він тішився словом празники і любив слухати, як Борис його вимовляє). Двадцять третього числа ми з Борисом пішли на закупи з реальними грішми, що їх нам дав мій батько (нам пощастило, бо наш звичний супермаркет був переповнений перед святом покупцями і щось украсти було нелегко), і повернулися додому з картоплею, куркою, кількома не вельми апетитними на вигляд інгредієнтами (кислою капустою, грибами, зеленим горошком, сметаною) для якоїсь святкової польської страви, котру, як запевнив Борис, він уміє готувати; крім того, ми ще купили житнього хліба (Борис наполіг, щоб це був саме чорний хліб; білий для нашого обіду не годиться), фунт масла, солоні огірки й трохи різдвяних цукерок.