— Ні, — сказав я, коли нарешті зрозумів, що повинен якось зреагувати.
— Гаразд, щоб не заглиблюватися в деталі, я одержав дивний телефонний дзвінок. Хтось відрекомендувався твоїм повіреним і попросив переказати гроші. А потім, дослідивши цю справу, ми з’ясували, що якась юридична особа, яка мала доступ до номера твого соціального страхування, попрохала й одержала досить великий кредит на твоє ім’я. Ти що-небудь знаєш про це? Але не турбуйся, — провадив він, коли я не сказав нічого. — Я маю в себе копію свідоцтва про твоє народження, я послав її факсом у той банк, і він негайно скасував лінію кредитування. І я попередив «Еквіфакс» і всі кредитні агенції. Хоч ти й неповнолітній і легально неспроможний укладати такі контракти, тебе можуть оголосити відповідальним за борги, покладені на твоє ім’я, після того як ти досягнеш повноліття. В усякому разі, я прошу тебе надалі пильно оберігати номер свого соціального страхування. Теоретично можливо його змінити, але в такому разі довелося б витримати стільки бюрократичних процедур, що я не беруся рекомендувати тобі це…
Я облився холодним потом, коли роз’єднався з ним, — я був абсолютно не готовий почути те виття, яке вихопилося в мого батька. Я думав, він сердиться — сердиться на мене, — та коли він там стояв ще зі слухавкою в руці, я придивився до нього уважніше й побачив, що він плаче.
Це було жахливо. Я не мав ані найменшого уявлення, що мені робити. Він стогнав так, ніби на нього хтось лив киплячу воду, ніби він перетворювався на вовкулаку, наче його піддавали тортурам. Я залишив його там, де він стояв, — Попчик побіг сходами нагору поперед мене, йому також явно не хотілося слухати те виття, — пішов до своєї кімнати, замкнув двері й сів на краєчок ліжка, поклавши голову на руки. Мені хотілося прийняти аспірин, але я не хотів спускатися до ванної, щоб узяти його, скоріше б Ксандра повернулася додому. Виття внизу ставало нестерпним, наче його повільно підсмажували смолоскипом. Я увімкнув свій айпод, спробував знайти якомога гучнішу музику, що не була б тривожною (Четверта симфонія Шостаковича хоч і належала до класичної музики, але мала в собі тривогу), ліг на ліжко з навушниками у вухах і втупився поглядом у стелю, тоді як Попчик стояв і дивився на зачинені двері, і шерсть у нього на шиї стояла сторчма.
— Він сказав, ти маєш купу грошей, — повідомив мені Борис пізніше, увечері на дитячому майданчику, поки ми сиділи там, чекаючи, коли наркотик подіє.
У мене було слабке бажання, щоб ми прийняли його іншої ночі, але Борис переконав мене, що це поліпшить моє самопочуття.
— Ти повірив, що в мене купа грошей і я тобі про це не сказав?
Ми сиділи на гойдалці, як мені здавалося, вічно, але досі не дочекалися того, чого я собі не уявляв.
Борис знизав плечима.
— Не знаю. Є багато речей, про які ти не розповідаєш мені. Якби в мене були гроші, я тобі сказав би. Але все о’кей.
— Я не знаю, що мені робити. — Відбувалося все непомітно, але я став помічати, як у гравії біля моїх ніг закрутився калейдоскоп химерних візерунків — брудний лід, діаманти, зблиски битого скла. — У нас починається щось моторошне.
Борис штовхнув мене ліктем.
— Я теж тобі дечого не сказав, Поттере.
— Чого?
— Мій батько повинен поїхати звідси. По своїй роботі. Через кілька місяців він повернеться до Австралії. А потім, я думаю, — до Росії.
Настала мовчанка, яка тривала, певно, п’ять секунд, не довше, але здавалося, що вона триває годину. Борис? Поїде звідси? Усе, здавалося, замерзло, наче планета зупинилася.
— Але я нікуди не поїду, — спокійно повідомив мене Борис. Його обличчя в місячному світлі заблимало, як в актора у німому чорно-білому фільмі. — До сраки мені все це. Втечу.
— Куди?
— Не знаю. Втечеш зі мною?
— Так, — сказав я бездумно, а тоді запитав: — І Котку з нами?
Він скорчив гримасу.
— Не знаю.
Кіноякість того, що з нами відбувалося, стала такою стабільною, що вся подібність до реального життя зникла; нас нейтралізувало, екранізувало, сплющило; поле мого зору було обмежене чорною рамкою; те, що Борис казав, я бачив унизу у вигляді субтитрів. Потім я відчув, як дно мого шлунка провалилося. О Боже, подумав я, зануривши обидві руки у своє волосся, емоції так бурхливо заполонили мене, що я не міг би пояснити, що зі мною діється.