Поки Джанет обіймала Ксандру, поки Ліза гладила її по голові, а Стюарт варив каву на кухні, поки Кортні скручувала косяк на журнальному столику, що робила з не меншою майстерністю, ніж Котку, ми з Борисом стовбичили на задньому плані, ошелешені й приголомшені. Важко було повірити, що батько мертвий, адже його сигарети досі лежали на кухонній стійці, його старі тенісні черевики — біля дверей чорного ходу. Схоже, що — усе це я бачив у неправильному порядку, і моя свідомість мусила впорядковувати цей плин подій — батько розбив свій «лексус» на автостраді десь перед другою годиною пополудні, виїхавши на протилежний бік дороги і врізавшись в автотягач із причепом, при цьому він загинув відразу (на щастя, не постраждали ані водій вантажівки, ані пасажири машини, що їхала слідом за автотягачем і врізалась у нього ззаду, тільки її водій зламав ногу). Повідомлення про вміст алкоголю в крові мого батька й здивувало мене, й не здивувало — я підозрював, що батько знову почав пити, хоч і не бачив, як він це робить, але Ксандру найбільше приголомшило не його глибоке сп’яніння (він був фактично непритомний за кермом), а те місце, на якому сталася подія, — поза Веґасом, де дорога прямувала на захід, у пустелю.
— Він мусив мені сказати, він мусив мені сказати, — повторювала вона сумним голосом, відповідаючи на якісь питання Кортні, але чому, думав я, сидячи на підлозі й затуляючи обличчя долонями, вона вважала, що в природі мого батька говорити правду хоч там про що?
Борис поклав руку мені на плече.
— Вона нічого не знає, так?
Я зрозумів, що він каже про містера Сільвера.
— То мені…
— Куди він їхав? — запитала Ксандра, звертаючись до Кортні й Джанет майже агресивним тоном, так ніби підозрювала, що ті приховують від неї інформацію. — Що він там робив?
Було дивно досі бачити її в робочій формі, бо зазвичай вона відразу звільнялася від неї в ту секунду, коли переступала поріг.
— Він не поїхав на зустріч із тим суб’єктом, із яким пообіцяв зустрітися, — прошепотів Борис.
— Я знаю.
Можливо, він і справді збирався посидіти й поговорити з містером Сільвером, але і моя мати, і я знали, як часто й фатально він зупинявся біля якогось бару, щоб проковтнути чарку або дві й заспокоїти нерви, як він завжди казав. І хто міг знати, що в ті хвилини відбувалося в його свідомості? Нічого такого, чим можна було б за нинішніх обставин підбадьорити Ксандру, адже він мав звичай ухилятися від узятих на себе зобов’язань.
Я не плакав. Хоч холодні хвилі паніки й невіри накочувалися на мене, усе здавалося мені дуже нереальним, і я шукав його поглядом, мене знову й знову вражала відсутність його голосу серед інших, цього розкутого, тверезого голосу, яким лише аспірин рекламувати («Четверо з п’яти лікарів…»), який одразу виділявся серед усіх інших у кімнаті. Ксандра перестрибувала від реальності до нереальності — витирала очі, розносила тарілки для піци, наливала кожному червоного вина, яке невідомо де взялось, — а потім знов обливалася слізьми. Лише Попчик почувався щасливим; ми рідко бачили стільки гостей у своєму домі, й він перебігав від гостя до гостя, і його анітрохи не бентежило те, що всі його тільки відштовхували. У якусь непевну мить, уже пізно ввечері, коли Ксандра плакала удвадцяте в обіймах Кортні («О Боже, він мене покинув, я не можу повірити в це…»), Борис відвів мене вбік і сказав:
— Поттере, мені треба йти…
— Ні, будь ласка, не йди.
— Котку там божеволіє. Я повинен тепер бути в її матері. Вона не бачила мене вже сорок вісім годин.
— Послухай-но, скажи їй, нехай вона приходить сюди, якщо хоче, — розкажи, що сталося. Але буде зовсім кепсько, якщо ти зараз підеш.
Ксандра була заклопотана гостями та своїм горем, тому Борис зміг піднятися нагору й зателефонувати з її кімнати, зазвичай замкненої, де ані я, ані Борис ніколи не були. Десь через десять хвилин він швидко спустився вниз.
— Котку сказала, щоб я залишився, — сказав він, сівши з розгону на канапу поруч зі мною. — Вона просила мене переказати тобі, що їй дуже шкода.
— Ого, — сказав я, мало не заплакавши, і притулив долоню до обличчя, щоб він не помітив, як я здивувався й розчулився.
— Я хотів сказати, вона знає, що це таке. Її батько також помер.