— О, та це ж моя мрія! Антикваріат! — Вона зітхнула. — Ти ж бо знаєш, як я люблю старі речі. Я хотіла б, щоб і мої діти виявляли до них інтерес. Я завжди сподівалася, що бодай одне з них такий інтерес виявить.
— Ти ж іще маєш Кітсі, — сказав Платт.
— Диво та й годі, — провадила місіс Барбур, так ніби вона його не почула. — Жодне з моїх дітей не має художньої жилки. Хіба це не надзвичайно? Маленькі філістери, усі четверо.
— Ет, облиште, — сказав я таким грайливим тоном, яким тільки міг. — Я пам’ятаю Тодді й Кітсі з їхніми фортепіанними уроками. Й Енді з його грою на скрипці за Судзукі.
Вона зробила вибачливий жест.
— О, ти знаєш, що я маю на увазі. Ніхто з моїх дітей не наділений візуальним відчуттям. Вони не вміють ані картину по-справжньому оцінити, ані інтер’єр, ані хай там що. Тоді як, — вона знову взяла мене за руку, — коли ти був дитиною, я не раз заставала тебе в коридорі, де ти роздивлявся мої картини. Ти відразу підходив до найкращих. До пейзажу Фредеріка Черча, до мого Фіца Генрі Лейна, до Рафаеля Піла або до Джона Сінглтона Коплі — пам’ятаєш його овальний маленький портретик дівчинки в капелюшку?
— То була картина Коплі?
— Атож. І я бачила тебе щойно біля маленької картини Рембрандта.
— То це таки Рембрандт?
— Так. Лише один у мене, «Омиття ніг». Усі інші картини належать його учням. Мої власні діти прожили все своє життя серед цих картин і ніколи не виявляли до них ані найменшого інтересу, так, Платте?
— Я схильний думати, що дехто з нас виявив здібності в чомусь іншому.
Я кахикнув.
— Ви знаєте, я сьогодні зайшов сюди лише привітатися, — сказав я. — Для мене справжня радість побачитися з вами — з вами обома. — Я обернувся, щоб охопити й Платта радістю зустрічі. — Я хотів би, щоб це сталося за ліпших обставин.
— Ти не хочеш повечеряти з нами?
— Пробачте мені, — сказав я, відчувши, що мене заганяють у глухий кут. — Я не можу сьогодні ввечері. Але я з радістю забіг сюди на хвилину, щоб побачитися з вами.
— То ти ще прийдеш до нас на вечерю? Або на обід? Або чогось випити? — Вона засміялась. — Або з будь-якої причини?
— На вечерю неодмінно прийду.
Вона підставила мені щоку для поцілунку, чого ніколи не робила, коли я був малим, навіть для власних дітей.
— Як приємно бачити тебе знову тут, — сказала вона, взявши мене за руку й притиснувши її до своєї щоки. — Як у добрі старі часи.
Біля дверей Платт потиснув мені руку в якийсь дивний спосіб — чи то як один член бандитської зграї іншому, чи то як член якогось братства, чи, може, так вітаються глухонімі, і я не знав, як мені реагувати. Я збентежено забрав у нього руку і, не знаючи, що робити далі, стукнувся з ним кулаками, почуваючись йолопом.
— Отже, бувай. Радий, що ми зустрілися, — сказав я, порушивши ніякову мовчанку. — Телефонуй.
— Щодо вечері? О так. Ми зазвичай вечеряємо вдома, коли все гаразд. Мама не дуже любить кудись виходити. — Він засунув руки в кишені куртки. Потім — як грім серед ясного неба: — Останнім часом я часто бачив твого давнього приятеля Кейбла. Набагато частіше, ніж мені хочеться, власне кажучи. Йому буде цікаво знати, що я зустрів тебе.
— Тома Кейбла? — Я недовірливо засміявся, хоч мені було зовсім не смішно. Погана давня згадка про те, як нас обох виключили зі школи і як він порвав зі мною всі зв’язки, коли моя мати загинула, була неприємною. — Ти з ним контактуєш? — запитав я, коли Платт нічого не відповів. — Я не згадував про Тома вже багато років.
Платт самовдоволено всміхнувся.
— Мушу зізнатись, у ті дні я думав, що ніхто не зможе заприятелювати з таким занудою, як Енді, — сказав він спокійним голосом, прихилившись до одвірка. — Не те щоб я мав щось проти. Бог бачить, Енді потребував, аби хтось струснув його чи обкурив.
Ендосперм. Енурезник. Однояйчик. Прищавий. Губка-Боб-Штани-В-Лайні.
— Ні? — запитав Платт, витлумачивши мій порожній погляд як заперечення. — А я думав, ти долучився до цього. Кейбл, безперечно, був одним із найбільших планокурів у ті дні.
— Це, мабуть, уже після того, як я звідси виїхав.
— Може. — Платт подивився на мене поглядом, який не скажу що мені сподобався. — Мама, безперечно, думала, що у твоєму роті й масло не розтане, але я знав, що ти приятелюєш із Кейблом. А Кейбл був малим злодієм. — Він засміявся гострим сміхом, який нагадав мені колишнього брутального Платта. — Я сказав Кітсі й Тодді, щоб вони замикали свої кімнати, коли ти в нас оселився, щоб ти нічого не вкрав.
— Так ось у чім була справа? — Я не думав про інцидент зі скарбничкою багато років.