— Я думаю, буде помилкою кудись із тобою піти.
— Чому? — запитав я, подивившись на нього напівзаплющеними очима. — То ти йдеш чи не йдеш?
Борис подивився на мене холодним поглядом. Потім ущипнув себе за ніс і сказав:
— Ти мені не скажеш, куди ми йдемо?
— Ні.
— Ти не заперечуватимеш, коли нас відвезе туди мій водій?
— Твій водій?
— Атож. Він мене чекає десь за три квартали звідси.
— Ну ти й жук! — Я подивився вбік і засміявся. — То ти маєш власного водія?
— Ти не заперечуєш, якщо ми візьмемо його з собою?
— А чому б я став заперечувати? — сказав я після короткої паузи.
Хоч я й був дуже п’яний, але поведінка Бориса примусила мене насторожитися: він дивився на мене з пильним і дивним розрахунком у погляді, якого я ніколи не бачив у нього раніше.
Борис допив горілку й підвівся.
— Гаразд, — сказав він, крутячи в пальцях незапалену сигарету. — Їдьмо, з’ясуємо, що за нісенітницю ти хочеш мені показати.
Борис стояв так далеко, коли я відмикав парадні двері помешкання Гобі, ніби боявся, що коли я оберну ключ у замку, то весь будинок злетить у повітря. Його водій припаркувався перед будинком у другому ряду в клубах диму, який з’явився невідомо звідки. Як тільки ми сіли в автомобіль, розмова між Борисом і водієм відбувалася лише українською мовою, і знання розмовної російської, які я здобув за два семестри в коледжі, мені не допомогли.
— Заходь, — сказав я, ледве стримуючи усмішку.
Невже цей йолоп подумав, що я хочу напасти на нього, або викрасти його, або щось таке? Але він досі стояв на вулиці, з руками в кишенях пальта, дивлячись через плече на водія, якого звали чи то Генка, чи то Юрій, чи то Георгій, чи то хер його знає як.
— Що з тобою? — запитав я.
Якби я не так набрався, його параноя могла б розгнівати мене, але я вважав її лише кумедною.
— Ще раз прошу тебе сказати мені, чого ми сюди приваландалися? — запитав він, стоячи ще досить далеко від дверей.
— Ти побачиш.
— А ти живеш тут? — запитав він із підозрою, зазирнувши всередину вітальні. — Це твій дім?
Двері, коли я відчиняв їх, заскрипіли гучніше, ніж я сподівався.
— Тео, це ти? — гукнув Гобі з протилежного кінця будинку.
— Я.
Він був одягнений для вечері, в костюмі з краваткою — чорт, подумав я, може, в нього гості? Але тут я усвідомив, що ще не настав час вечері, а враження було таке, ніби вже третя ночі.
Борис обережно прослизнув за мною, тримаючи руки в кишенях пальта, залишивши парадні двері широко розчиненими позаду себе, дивлячись на великі базальтові урни, на канделябр.
— Гобі, — сказав я, він увійшов до вітальні з піднятими бровами, місіс Дефріз боязко тупцювала за ним, — привіт, Гобі, ти пам’ятаєш, я тобі розповідав про…
— Попчик!
Маленький білий клубочок, який із почуттям обов’язку дріботів до вхідних дверей, завмер на місці. Потім заскавулів на високій ноті й побіг так швидко, як тільки міг (а дуже швидко бігти він уже не міг), а Борис, гучно зареготавши, впав навколішки.
— Ох! — вигукнув він, схопивши собаку, який крутився й випручувався. — Та ти потовщав! Він став товстий! — обурено сказав Борис, коли Попчик підстрибнув і лизнув його в обличчя. — Ти дозволив йому потовщати! Привіт, пустишка, маленький пухнастику, привіт! Ти мене пам’ятаєш, так?
Він перекинувся на спину й витягся, сміючись, а Попчик усе ще скавучав від радості й стрибав на ньому.
— Він мене пам’ятає!
Гобі, поправивши окуляри, стояв поруч, це видовище зустрічі старих друзів, вочевидь, його забавляло, а от місіс Дефріз стояла позад Гобі й супилася, дивлячись на те, як мій гість, від якого смерділо горілкою, качався на килимі, обіймаючись із собакою.
— Оце так так! — сказав Гобі, застромивши руки в кишені піджака. — Невже це?..
— Він самий.
Ми не церемонилися довго — Гобі багато чув про Бориса протягом років, анумо вип’ємо, і Борисові також було цікаво, як мені було б цікаво зустрітися із Джуді з Кармейволлаґа або якоюсь іншою легендарною особою з його минулого, але ми були п’яні й надто крикливі і відчували, що дратуємо місіс Дефріз, яка хоч і всміхалася нам чемно, але сиділа у вітальні на стільці досить скуто, склавши на колінах свої маленькі ручки з багатьма перснями.
Тож ми пішли — Попчик приєднався до нас, збуджений і веселий, Борис помахав своєму водієві, щоб той об’їхав квартал і підібрав нас.