— Ти сердишся на мене?
Слово з лексикону Барбурів: сердишся. Слово, яке Енді часто вживав, коли ми були дітьми.
— Серджуся? Ні. — Тепер, коли все заспокоїлось і я звик до цієї думки (Кейбл? Кітсі?), ця новина ніби перетворилася на образливу плітку, що не мала ніякого стосунку до мене. Я помітив, що Кітсі наділа сережки моєї матері, і це дуже мене розчулило, тим більше що вона мала цілковиту рацію, вони зовсім їй не пасували, серце мені стислось, і я доторкнувся до них, а потім і до її щоки.
— Ооо! — заволали глядачі в нас за спиною, задоволені, що вони нарешті побачили якісь вияви почуттів між щасливими нареченими.
Кітсі, яка вмить перейнялася цим настроєм, схопила мою руку й поцілувала її, спричинивши новий вибух оплесків.
— Гаразд? — сказав я їй на вухо, коли вона пригорнулася до мене. — Якщо хтось запитає, то я поїхав у справах бізнесу. Одна стара леді попросила, щоб я подивився її майно.
— Ну звичайно. — Чого-чого, а витримки їй було не позичати. — Ти коли повернешся?
— О, швидко, — сказав я без особливої переконаності в голосі. Я був би щасливий покинути залу і йти днями й місяцями, аж доки не дійду до якогось мексиканського пляжу, де я міг би блукати сам-один, не перевдягаючись, аж поки моє вбрання зотліло б на мені і я став би божевільним грінго в окулярах у черепаховій оправі, який ремонтував би стільці та столи для тамтешніх мешканців. — Бережи себе. І не пускай того Гейвістока до матері в дім.
— Знаєш, — вона говорила так тихо, що я майже її не чув, — він чимало набридав їй останнім часом. Постійно телефонував, прагнучи навідати її, принести квіти, шоколад, такий милий старигань. Мама не хоче з ним бачитись. А я почуваюся трохи винною, що вічно мушу йому відмовляти.
— Ось це даремно. Не допускай, щоб він прийшов. Він шахрай. А тепер бувай, — сказав я голосно, цьомнуши її в щоку (знову заклацали фотокамери; це був той знімок, на який фотографи полювали протягом усього вечора), і пішов сказати Гобі (що захоплено роздивлявся якийсь портрет, майже притискаючись до нього носом), що я від’їжджаю на короткий час.
— Гаразд, — сказав він обережно, обернувшись до мене. Протягом усього того часу, коли я працював у нього, я ніколи не брав відпустки, ніколи не виїздив із міста. — Ти поїдеш із… — Він кивнув на Кітсі.
— Ні.
— У вас усе гаразд?
— Усе в нормі.
Він подивився на мене; подивився через залу на Бориса.
— Знай, якщо тобі щось буде потрібно, ти завжди можеш звернутися до мене, — несподівано сказав він.
— Гаразд, — відповів я, захоплений зненацька, не зрозумівши, що він має на увазі і як йому відповісти, — дякую.
Він стенув плечима — вигляд у нього чомусь був збентежений — і знов обернувся до портрета. Борис був біля бару, пив шампанське й доїдав рештки млинців з ікрою. Побачивши мене, він осушив келих і кивнув головою на двері: мотаймо звідси!
— До побачення, — сказав я Гобі, потис йому руку (чого раніше ніколи не робив), а він так і залишився стояти біля портрета, дивлячись мені навздогін розгубленим поглядом.
Я хотів попрощатися з Піппою, але її ніде не було видно. Де вона? У бібліотеці? У туалеті? Я був сповнений рішучості ще раз подивитися на неї — нехай один тільки раз, — перш ніж поїду звідси.
— Ти не знаєш, куди вона поділася? — запитав я в Гобі, швидко обійшовши залу.
Але він тільки похитав головою. Тож я стривожено постояв кілька хвилин біля роздягальні, чекаючи, коли вона повернеться, аж доки Борис із повним ротом закусок схопив мене за руку й потяг сходами вниз до виходу.
Частина V
Ми маємо мистецтво, щоб не померти від правди.
Розділ XI
Канал джентльмена
«Лінкольн» виїхав із-за рогу — та коли водій зупинив біля нас машину, то я побачив, що за кермом не Юрій, а невідомий мені чоловік, із такою зачіскою, ніби його підстригали у витверезнику, й гострим крижаним поглядом.
Борис познайомив нас російською мовою.
— Прівєт! Мєня зовут Анатолій, — сказав чоловік за кермом, подавши мені руку, змережану індиговими коронами та зірками, наче та українська великодня писанка.
— Анатолій? — обережно запитав я. — Очєнь пріятно.
Після цього ринув потік російської мови, з якого я не зрозумів жодного слова, і я в розпачі обернувся до Бориса.