так собі, а як ти?
теж не блискуче, я чув, що ви з Кітсі одружуєтеся, тато мені сказав
круто
авжеж круто, але ми прийти не зможемо, тато має бути присутній на зборах у яхт-клубі
це дуже кепсько
і тоді ми вирушили кудись удвох, Енді і я, з важкими валізами ми хотіли сісти на яхту, щоб попливти каналом, але Енді сказав, що на яхту він нізащо не сяде, і я його зрозумів, тому розгвинтив цю яхту на частини й склав їх у мою валізу, ми вирішили понести її суходолом, усі її частини разом із вітрилами, такий був у нас план, треба було лише йти понад каналами, і вони нас вивели б туди, куди ми хотіли прийти, або, навпаки, туди, звідки ми вийшли, але розібрати яхту виявилося набагато складнішою роботою, аніж я собі уявляв, це було зовсім не те, що розібрати стіл або стілець, і її частини були надто великими, щоб поміститись у мою валізу, і там був також величезний гвинт, який я намагався запхати разом зі своїм одягом, і Енді знудився й пішов пограти в шахи з кимось, чиє обличчя мені не сподобалось, і він сказав, якщо ти не можеш спланувати все наперед, тобі доведеться пристосовуватися до того, як складатиметься ситуація.
Я прокинувся, наче мені врізали ляпасf, мене нудило, й усе тіло свербіло, ніби під шкірою повзали мурахи. Наркота поступово вивітрювалася з організму, а паніка поверталася з ревом, удвічі сильніша, ніж була, і спітнілий, весь у гарячці, я, вже без сумніву, був геть хворий. Поплентавшись до ванної й знову все з себе виблювавши (не по-наркоманськи весело, а зі звичайною огидою), я повернувся в кімнату й із тремтінням у тілі подивився на свій піджак і шарф, подумавши, як мені пощастило. Усе для мене закінчилося о’кей (а може, ще не закінчилося?), хоч могло б закінчитися дуже погано.
Я незграбно дістав костюм і шарф із целофанового пакування, підлога піді мною гойдалася, наче палуба корабля, і довелося спертися на стіну, щоб утриматися на ногах, — начепив окуляри й сів на ліжку, щоб роздивитися їх на світлі. Тканина здавалася зношеною, а так усе було гаразд. Але потім я знову засумнівався. Тканина була надто чорною. Я то бачив плями, то не бачив. Мій зір ще не прийшов до норми. Можливо, це трюк, можливо, якщо я спущусь у вестибюль, там на мене вже чекають копи, але ні — я відігнав цю думку — припускати таке безглуздо. Вони конфіскували б мій одяг, якби знайшли щось підозріле на ньому, хіба ні? Звичайно ж, вони не повернули б його випрасуваним і чистим.
Я ще частково перебував десь далеко, ніби це й не зовсім я. Якимсь чином моє сновидіння про яхту проникло в мій готельний номер, тож це була тепер не тільки кімната, а й каюта корабля. У вбудованих шафках (над моїм ліжком і під карнизами) акуратно прилаштовані мідні ручки, начищені до блиску, як на флоті. І дерево тут корабельне: палуба розгойдується, за вікнами хлюпотить чорна вода каналів. Я у своїй маячні знявся з якоря і кудись дрейфую. Над водою висне густий туман, вуличні ліхтарі просвічують крізь нього сірим і тьмяним світлом, розм’яклі й розмиті до тонкого серпанку.